У серпні 2026 року на філософському архіві PhilArchive з’явилася робота, яка кидає виклик фундаментальному припущенню сучасної нейронауки: автор вводить концепцію «надсвідомості» — стану свідомості, повністю незалежного від обробки інформації та обчислювальних процесів. На думку автора, такий стан існує і функціонує без вхідних сигналів, внутрішніх репрезентацій або будь-якої взаємодії з даними. Якщо це правда, то всі домінуючі теорії свідомості потребують переосмислення.
Три головні теорії потрапляють під вогонь критики.
Інтегрована теорія інформації Джуліо Тононі (запропонована у 2004 році) пов’язує свідомість з величиною Φ — математичною мірою причинної інтеграції всередині системи.
Глобальна робоча теорія, заснована Бернардом Баарсом у 1988 році та розвинена Станіславом Деаном, розглядає свідомість як результат широкомовного транслювання інформації в глобальний робочий простір мозку.
Предиктивна обробка Карла Фрістона (формалізована на початку 2000-х через принцип вільної енергії) будується на припущенні, що мозок безперервно мінімізує помилки передбачення, постійно оновлюючи модель світу. Усі три підходи передбачають один спільний механізм: свідомість невіддільна від інформаційного обміну. Якщо надсвідомість існує без даних, то ці теорії — не помилкові, а лише неповні.
Методологія роботи залишається суто філософською: автор не проводить експериментів, а аналізує логічні підстави існуючих теорій. Головне питання звучить так: чи може жодна з відомих моделей описати стан свідомості, повністю відрізаний від вхідної інформації, від пам’яті та від внутрішніх уявлень? Відповідь, схоже, негативна. Але це одразу породжує другу проблему: як взагалі можна було б виявити та підтвердити існування такого стану емпірично, якщо за визначенням воно не залишає жодних слідів у фізичному світі?
Уявіть кімнату, де всі вікна та двері щільно зачинені, немає ні екранів, ні датчиків, ні спогадів. У звичайному розумінні там не може виникнути жодного досвіду — свідомість потребує входу. Але концепція надсвідомості заявляє протилежне: саме в такій повній ізоляції від інформації виникає справжня, неспотворена свідомість. Не як побічний продукт обчислень, а як початкова умова, що логічно передує будь-якій обробці даних і будь-яким фізичним процесам.
Робота не претендує на емпіричне доведення і свідомо залишається в межах логічного аналізу. Але її значення в тому, що вона виявляє сліпу пляму: майже всі сучасні теорії свідомості мовчки припускають, що без інформаційного обміну свідомість неможлива. Що, якщо це припущення хибне? Якщо воно хибне, то спроби створити штучну свідомість шляхом імітації алгоритмів можуть бути принципово неправильним напрямком. Також можуть виявитися неспроможними клінічні критерії оцінки свідомості у неговорячих пацієнтів або пацієнтів у станах мінімальної свідомості — адже вони спираються на фіксацію реакцій на інформацію, а не на свідомість як таку.
Таким чином, нова концепція не просто додає словечко до філософського лексикону. Вона вказує на логічну межу всіх інформаційно-центрованих підходів і змушує перепитати: чи справді ми розуміємо, що таке свідомість?
