19 жовтня 2026 року в журналі Nature вийшов коментар нейробіолога Аніла Сета із Сассекського університету, філософа Неда Блока з Нью-Йоркського університету та нейробіолога Джуліо Тононі з Вісконсинського університету в Медісоні. Назва тексту прямолінійна:
«Три причини, з яких ШІ не має свідомості і, можливо, ніколи не матиме її».
Автори стверджують, що сучасні системи ШІ не мають суб'єктивного досвіду, а за нинішніх підходів до розробки навряд чи його набудуть.
Головна думка роботи — розділити два поняття, які в публічній дискусії майже завжди змішують.
Інтелект, за визначенням авторів, — це те, що система вміє робити: виконувати функції, розв'язувати задачі, керувати рухом.
Свідомість — зовсім інше: це те, яким це є — бути цією системою, у дусі формулювання філософа Томаса Нагеля.
Перевірити різницю можна на власному мозку. Мозочок містить майже чотири п'ятих усіх нейронів людського мозку і виконує точні, швидко адаптивні моторні обчислення, однак ми не відчуваємо його роботи. Автори нагадують, що видалення або відсутність мозочка безпосередньо не впливає на свідомість. Свідомість же, за їхніми словами, — це те, що зникає уві сні без сновидінь і під загальною анестезією.
Раніше думка про свідомий ШІ вважалася маргінальною, але тепер її серйозно обговорюють: біолог Річард Докінз і Джеффрі Гінтон публічно допускали таку можливість, а Anthropic раніше в 2026 році опублікувала дослідження, в якому йшлося про обчислювальні ознаки свідомості в моделі Claude.
Робота викликала критику, зокрема з боку Аніла Сета. Автори коментаря відповідають на цей фон через асиметрію помилок: рішення потрібно ухвалювати, зважуючи ризик помилково заперечувати свідомість там, де вона є, і ризик помилково приписати її там, де її немає. Для нинішнього ШІ, за їхньою оцінкою, друга помилка набагато ймовірніша.
Другий аргумент стосується субстрату — того, з чого зроблена система. Автори відкидають обчислювальний функціоналізм, згідно з яким достатньо запустити правильну програму на будь-якому носії, щоб виник досвід. Обчислення, як вони визнають, достатні для інтелекту, але не обов'язково для свідомості. Мозок, за їхнім формулюванням, не можна звести до комп'ютера з м'яса: у нервовій тканині немає поділу на «програму» і «залізо», її структура та фізичні процеси невіддільні від того, що вона робить.
Тому кремнієві чипи, на думку авторів, не дають тієї організації, яка необхідна свідомості, на відміну від нейронних мереж мозку.
Третій аргумент спирається на конкретні наукові теорії, насамперед на теорію інтегрованої інформації (IIT), яку Тононі розвиває багато років. Згідно з нею, свідомість виникає з щільної зв'язності компонентів системи, а в типових глибоких нейромереж із пошаровою архітектурою прямого поширення (feed-forward) такої зв'язності немає. Звідси випливає, що навіть за повної функціональної еквівалентності людині й машині феноменального досвіду за поведінкою машини може не стояти нічого.
Крім IIT автори спираються й на біологічний натуралізм, який пов'язує свідомість із біологічними процесами мозку.
Варто розуміти й межі самої роботи. Це не експеримент, а коментар: автори аналізують уже накопичені нейронаукові та філософські дані й наявні позиції. Їхні висновки спираються на прийняття певних теорій свідомості, і альтернативні тлумачення при цьому залишаються відкритими.
Окремо автори застерігають: якби ШІ справді був свідомим, це поставило б питання про страждання, права й добробут; якщо ж він лише здається свідомим, то надання йому прав може ускладнити управління такими системами і контроль над ними, а увага й ресурси відійдуть від істот, здатність яких страждати не викликає сумнівів.
Різницю між інтелектом і свідомістю зручно проілюструвати порівнянням калькулятора й людини. Калькулятор бездоганно виконує операції, але внутрішнього світу в нього немає, і жодне нарощування потужності не перетворить арифметику на переживання результату. Людина ж не просто рахує, а відчуває, що вийшло.
Автори по суті відносять сучасний ШІ до інструментів, а не суб'єктів, і навіть найскладніші моделі в цій логіці ближчі до калькулятора, ніж до людини.
Робота ставить під питання не лише технічні перспективи «свідомого ШІ», а й ширші припущення: чи можна відокремити розум від його біологічної основи і що це означає для етики та для розуміння людського досвіду. Якщо розум переносний на будь-який носій, питання про свідомість машин стає питанням інженерії. Якщо ні, то сучасний ШІ залишається потужним інструментом, а моральні питання про страждання варто адресувати тим, хто справді здатен страждати.
Автори пропонують науковій спільноті виходити за замовчуванням із того, що ШІ не є свідомим. Цю позицію можна оспорювати, але саме вона тепер задає точку відліку для дискусії.
