Міжнародна команда дослідників з Геттінгенського університету виявила, що один із зразків породи пройшов шлях, який не вписується у звичні моделі.
Йдеться про еклогіт з Папуа — Нової Гвінеї. Чотири мільйони років тому цей камінь опустився більш ніж на 90 кілометрів під поверхню Землі в зоні субдукції.
Аналіз мінеральних включень показав: на глибині близько 45 кілометрів порода вже нагрілася до приблизно 700 °C. Це помітно вище, ніж передбачають наявні теплові моделі.
На позначці 90 кілометрів температура становила близько 800 °C — уже в межах «холодної» субдукції. Отже, у міру занурення градієнт температури змінився від несподівано гарячого до відносно холодного.
«Виявлення такого переходу від гарячої до холодної субдукції стало несподіванкою, оскільки суперечить нашим поточним тепловим моделям зон субдукції», — зазначив доктор Ян Шеніг із Центру наук про Землю Геттінгена.
Можливі причини надлишкового тепла на малих глибинах — додатковий нагрів за рахунок зсувних напружень між плитами або недостатній час для охолодження зони субдукції. Обидва чинники могли відіграти роль.
Точні дані про температури в зонах субдукції важливі для розуміння землетрусів, вулканічної активності та довгострокового вуглецевого циклу.
Головний висновок дослідження та його головна «фішка» полягають у тому, що вчені вперше наочно довели: процес занурення тектонічних плит (субдукція) може кардинально змінювати свій температурний режим у міру заглиблення, і старі моделі цього не враховували.
Чому це змінює правила гри (глобальна значущість)
- Переоцінка тектоніки минулого: Якщо багато давніх порід, які ми вважали доказом «холодної» субдукції, насправді пройшли через гарячу фазу, то наші уявлення про те, як працювала тектоніка плит мільйони й мільярди років тому, можуть бути хибними.
- Прогнозування катастроф: Температурний режим зони субдукції безпосередньо впливає на те, як саме відбуватимуться землетруси (чи будуть вони глибокими й потужними або поверхневими) і як плавитиметься мантія, живлячи вулкани.
- Вуглецевий цикл: Від температури залежить, скільки вуглецю (у вигляді карбонатів) зануриться глибоко в мантію, а скільки повернеться в атмосферу через вулкани. Це ключ до розуміння довгострокового клімату Землі.
Результати опубліковано в журналі Nature Geoscience 1 жовтня 2026 року. Дослідження підтримано Німецьким дослідницьким фондом (DFG).
