Мікрофотографія біолога Філа Гейтса з Даремського університету, опублікована в журналі Chemical & Engineering News (C&EN), розлетілася світовими науково-популярними спільнотами. На зрізі трави пісколюба (Ammophila arenaria) чітко видно сотні крихітних усміхнених облич. За цією милою оптичною ілюзією — парейдолією — криється надскладна біохімічна інженерія.
Те, що нагадує очі та рот смайлика — це канали ксилеми, зміцнені міцним полімером лігніном для транспортування води. Сама ж «усмішка» складається з клітин флоеми, що переносять цукри та побудовані з гнучкої целюлози. Щоб проявити цей малюнок, учений використав метод подвійного флуоресцентного фарбування. При опроміненні ультрафіолетом і синьо-фіолетовим світлом лігнін і целюлоза поглинають енергію та починають яскраво світитися різними контрастними відтінками.
Проте найдивовижнішим фактом, що доповнює це відкриття, стала поведінка клітин під час опадів. У посушливі періоди смайлики виглядають втомленими або «сумними», оскільки стінки судин злегка стискаються через брак вологи. Коли ж починається дощ, запускається процес осмосу. Вода стрімко проникає всередину рослини, створюючи високий внутрішній гідростатичний тиск — тургор.
Під дією тургору порожнисті канали ксилеми розправляються, набуваючи ідеально круглої форми, а целюлозний контур флоеми натягується і розширюється. Внаслідок гідродинамічного розширення клітин «усмішка» трави фізично стає ширшою та виразнішою. Таким чином, газон під нашими ногами справді реагує на краплі води, набуваючи максимально щасливого вигляду в самий розпал літнього дощу.
