На лобовому склі автомобіля, який у 1990-х роках перетинав сільські дороги Нової Англії, залишалися десятки комах. Сьогодні таких слідів майже не залишилося. Цей простий «тест на лобове скло», як його називають дослідники, наочно показує, наскільки різко скоротилася чисельність диких запилювачів.
Особливо тривожна доля джмеля іржаво-плямистого (Bombus affinis). Востаннє його бачили в Новій Англії у 1999 році, а на східному узбережжі — у 2009-му. З 2017 року вид внесено до списку зникаючих у США: популяція скоротилася на 87 відсотків. Причини відомі — пестициди та втрата місць проживання. Без цих джмелів та інших диких бджіл урожаї багатьох культур помітно падають.
Дослідники Північно-Східного університету під керівництвом професора Дамона Голла вирішили перевірити, чи можуть звичайні муніципалітети змінити ситуацію. З січня 2026 року команда вивчає політики більш ніж 2500 міст і селищ Нової Англії та штату Нью-Йорк. Вони збирають дані про висаджування диких квітів, скорочення частоти скошування газонів на узбіччях доріг, створення «шляхів запилювачів» і навіть про зелені дахи на муніципальних будівлях.
Вже є перші приклади. У Сомервіллі (Массачусетс) ухвалили план дій щодо запилювачів: жителям рекомендують садити дикі квіти й навіть використовувати горщики на балконах. У Бостоні та Бангорі на дахах міських будівель розміщують вулики, а в Кіні (Нью-Гемпшир) ведуть інвентаризацію придатних ділянок. У штаті Мен закликають жителів фотографувати рідкісного джмеля, щоб зрозуміти, де він ще зустрічається.
Суть підходу проста: замість ідеально підстрижених газонів — ділянки з кульбабами, конюшиною та іншими медоносами. Скорочення скошування дає квітам час зацвісти й надає комахам прихисток. Такі заходи не потребують величезних бюджетів, але змінюють звичний вигляд міських просторів. Вони показують, що навіть у щільній забудові можна створити умови для життя запилювачів.
Проєкт Голла та його студентів — Медісон Фармер, Медісон Окснард та Елли Фроа — поки що на стадії збору даних. Вони аналізують постанови, бюджети та плани міст, а за потреби телефонують до адміністрацій за уточненнями. Мета — зрозуміти, які рішення працюють найкраще і як їх масштабувати. Якщо вдасться врятувати хоча б один вид, це допоможе й іншим бджолам, і зрештою — врожаям, від яких залежить наше харчування.
Муніципалітети, що садять дикі квіти й рідше косять траву, безпосередньо допомагають зберегти запилювачів та врожаї.
