Коли щось болить, свербить або запалюється, природна реакція — відволіктися. Перемкнутися на телефон, розмову чи фільм, аби тільки менше відчувати неприємний сигнал. Однак нове дослідження ізраїльських учених показує несподіваний ефект: увага до відчуттів може не посилювати запалення, а допомагати організму його регулювати.
Дослідження, опубліковане в Nature Human Behaviour, провели вчені Університету Бар-Ілан під керівництвом Нофар Мізрахі в лабораторії Лірон Розенкранц. У трьох експериментах брали участь 57 здорових добровольців. Учені викликали невелике тимчасове запалення шкіри за допомогою гістаміну, після чого учасників просили або уважно спостерігати за відчуттями в цій ділянці — свербежем, печінням, теплом, — або відволікатися на відео та різні завдання.
Результат виявився парадоксальним. Коли люди концентрувалися на запаленій ділянці, вони відчували її сильніше, але саме запалення було меншим. В одному з експериментів середній розмір пухиря становив близько 3,5 мм при спрямованій увазі проти 5 мм при відволіканні. Приблизно у 90% учасників запальна реакція була сильнішою саме тоді, коли вони відволікалися. Відмінності виникали вже через кілька хвилин. Це важливе спостереження: сильніше відчувати запалення і мати сильніше запалення — не одне й те саме.
Можливе пояснення пов'язане з інтероцепцією — здатністю мозку сприймати внутрішній стан організму. Серцебиття, дихання, температура, напруження, біль і свербіж постійно передають мозку інформацію про те, що відбувається всередині тіла. Але мозок не просто приймає ці повідомлення. Він використовує їх для управління фізіологічними процесами.
У цьому сенсі зв'язок між мозком і тілом нагадує не односторонню передачу інформації, а безперервний діалог:
тіло - мозок - оцінка стану - регулювальний сигнал - тіло.
Спрямовуючи увагу на певну ділянку, ми, можливо, підвищуємо значущість сигналу, що надходить від неї. Мозок отримує точнішу інформацію про те, що відбувається, і може відповідним чином коригувати реакцію організму.
Дослідники знайшли ознаки одразу двох механізмів. Перший пов'язаний із сенсорними сигналами, що надходять від запаленої тканини. Другий, ймовірно, діє зверху вниз — від мозку до тіла. Навіть коли чутливість шкіри зменшували за допомогою місцевої анестезії, вплив уваги повністю не зникав.
Одночасно змінювалася варіабельність серцевого ритму, що вказує на можливу участь вегетативної, зокрема парасимпатичної, нервової системи. Це не доводить прямо, що свідомість безпосередньо «вимикає» запалення, але добре показує, наскільки тісно переплетені увага, нервова система та імунна регуляція.
Для науки про свідомість тут виникає особливо цікаве питання. Ми звикли розділяти усвідомлені процеси та автоматичну фізіологію: увага і сприйняття належать свідомості, а імунітет працює сам по собі. Але подібні дослідження роблять цю межу дедалі менш очевидною.
З погляду предиктивної обробки мозок постійно будує модель стану тіла, порівнює її з сигналами, що надходять, і коригує роботу внутрішніх систем. Увага може підвищувати точність певного тілесного сигналу, перетворюючи суб'єктивне відчуття на частину фізіологічного зворотного зв'язку.
Звісно, дослідження поки що дуже обмежене. У ньому брали участь лише 57 здорових людей, а вивчалося короткочасне штучно викликане запалення шкіри. Результати не можна автоматично переносити на хронічний біль, аутоімунні захворювання, інфіковані рани або хронічне запалення.
Але робота ставить цікаве питання: чи завжди менше відчувати означає, що організму стає краще?
Можливо, біль, свербіж та інші внутрішні відчуття — не просто неприємний шум, який мозку хочеться заглушити. Вони можуть бути частиною давньої системи комунікації між нервовою системою і тілом.
І тоді здатність усвідомлено відчувати те, що відбувається всередині себе, набуває іншого змісту. Ми не просто спостерігаємо за тілом. У певних умовах сама увага може ставати частиною процесу, за допомогою якого організм регулює і відновлює себе.
