Чи можна пережити стан, схожий на психоделічний досвід, без ЛСД, псилоцибіну і взагалі без будь-яких речовин?
У 2026 році нейробіологи з Аргентини описали рідкісний випадок жінки, здатної за власним бажанням входити в незвичайний стан свідомості — з яскравими геометричними образами, зміною відчуття тіла, ослабленням звичного відчуття «я» та переживанням єдності з навколишнім світом.
Дослідники провели з нею 20 сеансів функціональної МРТ і виявили, що цей стан супроводжувався стійкою та відтворюваною перебудовою роботи мозку.
Найцікавішим виявилося те, що при класичних психоделіках на кшталт ЛСД або псилоцибіну мозкова активність часто стає більш варіативною: зростає ентропія сигналів, звичні мережі починають взаємодіяти менш жорстко, а динаміка мозку стає менш передбачуваною.
Тут сталося майже протилежне. Коли учасниця входила в незвичайний стан, ентропія BOLD-сигналу знижувалася. При цьому статистична складність мозкової активності зростала.
Іншими словами, мозок ставав не більш хаотичним, а більш структурованим — хоча суб'єктивний досвід ставав надзвичайно насиченим.
Паралельно змінювався зв'язок між великими нейронними мережами. Зорові області слабше взаємодіяли з частиною сенсорних і моторних систем, тоді як деякі мережі внутрішньої уваги, значущості та самореференції перебудовували свої зв'язки.
Особливо цікавим виглядав сам перехід. Спочатку нейронна організація тимчасово ставала менш стабільною, ніби мозок залишав звичний режим роботи. Потім виникала нова відносно стійка конфігурація. Виходило щось на кшталт перемикання між двома режимами свідомості.
Це важливо, тому що змінені стани зазвичай важко досліджувати. Медитація, транс, глибокі містичні переживання або психоделічний досвід сильно відрізняються від людини до людини і погано відтворюються за командою. Тут же стан можна було викликати добровільно і повторити багато разів усередині томографа.
Саме тому дослідження дає рідкісну можливість спостерігати не просто незвичайний досвід, а сам процес переходу мозку з одного стійкого стану в інший.
При цьому практичне значення роботи може виявитися набагато ширшим за сам незвичайний випадок. Подібні дослідження здатні допомогти точніше зрозуміти, як змінюється організація мозку у пацієнтів з порушеннями свідомості і чому суб'єктивний досвід може зберігатися навіть при сильно зміненій роботі нейронних мереж.
Ще один перспективний напрямок — нефармакологічні методи терапії тривоги та депресії. Якщо виявиться, що деякі змінені стани свідомості дійсно можна надійно викликати без речовин, то терапевтичний ефект у майбутньому, можливо, вдасться відокремити від самого фармакологічного агента. Тоді важливим стане не тільки те, яка речовина запускає стан, але й сама конфігурація свідомого досвіду, в яку входить людина.
Попереду залишається багато питань. Ученим належить пов'язати конкретні моменти суб'єктивного переживання з динамікою нейронних мереж, зрозуміти, чому в цьому випадку ентропія знижувалася замість очікуваного зростання, і з'ясувати, наскільки взагалі здатність добровільно входити в подібні стани поширена серед людей.
Дослідження ґрунтується лише на одній людині. Воно не доводить, що будь-хто може навчитися входити в такий стан, і не означає, що переживання повністю еквівалентне дії психоделіків.
Але воно показує щось важливе: мозок здатний створювати надзвичайно незвичайні форми суб'єктивного досвіду без зовнішнього хімічного впливу — просто змінюючи власну мережеву організацію.
І одна з найінтригуючіших ідей тут полягає саме в тому, що багатство свідомого досвіду не обов'язково вимагає більшого нейронного хаосу. Свідомість може ставати незвичнішою саме тоді, коли мозок стає більш організованим.
Робота Пабло Барттфельда, Габріеля Делла Белла та їхніх колег не дає остаточної відповіді на питання про природу змінених станів. Але вона відчиняє ще одні двері в розуміння того, наскільки пластичною може бути сама архітектура людської свідомості.
