6 липня 2026 року в столиці Фіджі Суві відбулася історична подія: Австралія та Фіджі підписали Договір про союз миру в океані, офіційно відомий як Veitacini Treaty (договір Veitacini), або Ocean of Peace Alliance (Альянс «Океан миру»). Цей документ формально закріплює взаємні зобов’язання сторін у сфері колективної оборони та безпеки — крок, який багато експертів вважають вирішальним у стратегії Канберри щодо зміцнення своєї ролі в Тихоокеанському регіоні на тлі дедалі гострішої конкуренції з Китаєм.
Зміст договору базується на фундаментальному принципі колективної безпеки. Згідно з офіційним текстом, оприлюдненим на сайті Міністерства закордонних справ Австралії, сторони визнають, що збройний напад на одну з них у межах Тихоокеанського регіону становить безпосередню загрозу для миру, безпеки та стабільності іншої. Кожна сторона зобов’язується діяти для відсічі цій спільній загрозі відповідно до своїх конституційних процедур та внутрішнього законодавства.
Договір прямо посилається на Декларацію «Блакитний Тихоокеанський океан миру» (Blue Pacific Ocean of Peace Declaration), яку було ухвалено на саміті Форуму тихоокеанських островів у вересні 2025 року в Хоніарі, Соломонові Острови. Ця регіональна заява підкреслює відданість традиційному «Тихоокеанському шляху» — підходу, заснованому на мирному розв’язанні суперечок через діалог, консенсус та взаємну повагу до суверенітету, що спирається на історичне підґрунтя боротьби регіону за незалежність і мирне співіснування.
Для Австралії союз із Фіджі стає четвертим формальним оборонним договором після угод із США (підписаної 1951 року в межах договору АНЗЮС), Новою Зеландією та Папуа — Новою Гвінеєю (договір Pukpuk Treaty, підписаний у жовтні 2025 року). Для Фіджі це перший альянс такого високого рівня. Паралельно з підписанням оборонного пакту сторони також уклали економічну угоду Vuvale Union, згідно з якою Австралія зобов’язується інвестувати понад 1 мільярд австралійських доларів в економічний розвиток Фіджі протягом наступного десятиліття.
Офіційні заяви прем’єр-міністрів Ентоні Албанізі та Сітівені Рабуки акцентують на історичному значенні події. Албанізі назвав підписання обох документів «одним із найзначущіших починань, які коли-небудь ініціювала Австралія», а Рабука відзначив особливу важливість альянсу для зміцнення регіональної стабільності та демонстрації єдності тихоокеанської родини перед обличчям зростання зовнішніх загроз. Контекст підписання заслуговує на окрему увагу: церемонія відбулася в той самий час, коли китайська армія провела випробування балістичної ракети з підводного човна в Тихому океані, що підтвердило геополітичне напруження в регіоні.
Договір залишається відкритим для приєднання інших тихоокеанських держав за одностайної згоди нинішніх сторін. Він повністю відповідає Статуту ООН та зобов’язанням перед Організацією Об’єднаних Націй у питаннях міжнародного миру та безпеки. Угоду укладено на безстроковій основі; вона може бути розірвана будь-якою стороною через рік після надсилання письмового повідомлення про вихід.
На регіональному рівні новий альянс розглядають як ключову ініціативу з утвердження власного порядку денного тихоокеанських держав. Альянс вписується в ширшу стратегію Австралії щодо консолідації її позицій у Тихому океані та протидії зростанню китайського впливу — з 2022 року Пекін уклав таємну угоду про безпеку з Соломоновими Островами, що викликало побоювання щодо можливого розгортання китайської військової бази в південній частині регіону. На думку аналітиків, Договір про альянс із Фіджі демонструє здатність Албанізі оперативно укладати стратегічні військові угоди, зміцнюючи статус Австралії як пріоритетного партнера у сфері безпеки для тихоокеанських острівних країн.
Угода набуває особливої ваги на тлі дедалі більшої стурбованості кліматичними змінами, що також відображено в тексті документа. Обидві країни зобов’язалися спільно працювати над амбітними та значущими діями задля боротьби з кліматичною кризою на підтримку цілей, затверджених Форумом тихоокеанських островів.
Для Фіджі та інших острівних держав кліматичні ризики є екзистенційною загрозою, що робить екологічний компонент договору стратегічно важливим нарівні з традиційними питаннями безпеки. Майбутній розвиток альянсу, включно з можливим приєднанням інших країн регіону, може істотно переформатувати баланс сил у Тихому океані та визначити склад коаліцій, які сформуються навколо цього нового механізму в умовах глобальної геополітичної конкуренції.
