Ресторани знайшли новий спосіб економити: навіщо платити фотографу, кухареві за гарну подачу й людині, яка потім дві години рухає листочок базиліку на три міліметри вправо, якщо можна просто сказати штучному інтелекту:
«Намалюй дуже смачну піцу».
ШІ відповів:
— Без проблем. А скільки в піци має бути сиру?
— Побільше.
— Зрозумів. Увесь сир світу.
І почалося.
У меню почали з'являтися бургери настільки ідеальні, що людська щелепа фізично не змогла б їх розкрити. Піци із сиром, який тягнеться кудись за межі фотографії. Торти з кремом, що порушує кілька законів фізики.
А потім прийшли креветки.
Деякі виглядали так, ніби ШІ приблизно розуміє концепцію креветки, але деталі вирішив додумати сам.
Одна голова.
Шість хвостів.
Ніг стільки, що можна самостійно обслуговувати сусідній столик.
Відвідувач дивиться на меню й уже не думає:
«Ммм, морепродукти».
Він думає:
«Боже, де воно живе?»
Найпрекрасніше те, що раніше ресторанні фотографії звинувачували в тому, що їжа на них виглядає занадто добре.
Тепер проблема протилежна.
Ви замовляєте бургер за картинкою й сподіваєтеся, що справжній виявиться менш схожим на фотографію.
Особливо тяжко десертам.
ШІ дуже любить шоколад.
Тому прохання:
«Зроби трохи шоколадного соусу»
він іноді розуміє як:
«Затопи Європу шоколадом».
У результаті маленький шматочок чизкейка стоїть посеред коричневого океану, а поруч лежать сім ягід полуниці однакової форми, ніби вони щойно закінчили військову академію.
Але, можливо, ми недооцінюємо нову технологію.
Дієтологи десятиліттями пояснювали людям:
— Їжте менше.
ШІ вирішив питання набагато ефективніше.
Достатньо відкрити меню.
Побачити креветку з шістьма хвостами, бургер розміром з мікрохвильовку й салат, де помідор підозріло дивиться просто на вас.
І сказати офіціантові:
— Знаєте що… мені просто воду. 😄
Виходить, штучний інтелект таки здійснив революцію в громадському харчуванні.
Він першим навчився знижувати калорійність страви ще до того, як її принесли.
