В Омані, де культурна ідентичність тісно пов'язана з історією, родинними традиціями та національною спадщиною, мистецтво стає простором, у якому жінки не лише зберігають звичні образи, а й визначають їхнє сучасне прочитання. Їхній погляд на традиційний одяг, прикраси, материнство та повсякденне життя дає змогу побачити спадщину не як незмінну пам'ять про минуле, а як частину культури, що продовжує розвиватися. Цей процес розкриває виставка Jawahir Fanniya («Художні коштовності»), що відкрилася 20 жовтня в Маскаті напередодні Дня оманських жінок.
Організована за участі Міністерства культури, спорту та молоді Оману й Оманського товариства образотворчих мистецтв, експозиція об'єднала 65 художниць і 70 творів. Живопис, фотографія, цифрове мистецтво, скульптура й кераміка звертаються до національних символів через особистий досвід авторок. Сама назва виставки пропонує подвійне прочитання: коштовностями тут постають не лише прикраси, а й жінки — носійки культурної пам'яті та самостійні учасниці формування ідентичності країни.
Від берегинь традицій до авторського погляду
У багатьох культурах передавання спадщини традиційно пов'язується з жінками — через одяг, родинні звичаї, ремесло та виховання дітей. Однак на виставці ця роль не обмежується збереженням уже сформованих форм. Художниці самі обирають, які історії розповідати, які символи виокремлювати й як переводити знайомі культурні образи мовою сучасного мистецтва.
Такий підхід дає змогу говорити про зміни без штучного протиставлення традиції та сучасності. Національна спадщина тут не відкидається і не перетворюється на декоративне тло: вона стає матеріалом для особистого висловлювання. Через знайомі образи художниці досліджують гідність, силу, материнство, жіночу індивідуальність і зв'язок поколінь — теми, які виходять за межі національного контексту й можуть бути зрозумілими міжнародній аудиторії.
У картині Нури бінт Юніс Аль-Балуші «Оманська автентичність» центральне місце посідає традиційне жіноче вбрання. Одяг постає не просто знаком належності до культури, а й виразним образом її спадкоємності. В інших роботах знайомі елементи костюма й прикрас набувають нових значень завдяки індивідуальному художньому підходу.
Материнство, сила та повсякденне життя
Кілька творів розкривають культурну ідентичність через родинні стосунки та жіночий досвід. Фотографія Ібтісам Аль-Амрі, представлена в межах фестивалю «Ночі Маската», передає теплоту зв'язку матері й дітей. Традиційне вбрання, пошите вручну, підкреслює зв'язок між поколіннями та зберігає пам'ять про культурні практики в повсякденному житті.
Керамічна робота Амаль Аль-Гафрі присвячена образу оманської матері та традиційному одягу лісу. Художниця переносить характерні візерунки тканини в декоративні елементи, що нагадують кільця, браслети й намиста. У цій композиції материнська турбота поєднується з виразною пластикою кераміки: м'якість образу сусідить із гострими виступами, що символізують стійкість і здатність долати труднощі.
Фотографія Хінд Аль-Джассасі «Сила і краса» показує жінку в традиційній оманській сукні, срібних прикрасах і з хною на руках. Вона тримає традиційну зброю, а її впевнена постава підкреслює гідність і силу. Розташовані поруч мідні посудини відсилають до домашнього укладу та родинного життя. Образ об'єднує кілька сторін жіночого досвіду, не зводячи героїню до однієї ролі.
У картині Маї Аль-Харті героїня постає в нічній пустелі серед зірок і падаючих метеорів. Бедуїнські прикраси, хна й деталі традиційного костюма поєднуються з образами давніх легенд і таємничого. Культурна пам'ять тут стає основою художньої уяви, що виходить за межі буквального зображення традиції.
Традиційні прикраси — нові сенси
Особливу увагу привертає цифрова робота Лаури Аль-Сіябі, присвячена оманському браслету бенгарі. Художниця переосмислює традиційну форму для сучасної жінки: нерухома золота конструкція символізує стійкість, а центральне кільце, що обертається, — рух, зміни та відкриті можливості. Знайома прикраса стає образом зв'язку між культурним корінням і майбутнім.
Цей принцип об'єднує багато робіт виставки. Художниці не просто відтворюють старі орнаменти й образи, а знаходять у них актуальний зміст. Традиція зберігає цінність не тому, що залишається незмінною, а тому, що продовжує жити в нових інтерпретаціях.
Мистецтво й образ майбутнього країни
Jawahir Fanniya пропонує поглянути на роль жінок у культурному житті Оману ширше, ніж через тему збереження національної спадщини. Виставка показує їх як авторок, здатних самостійно інтерпретувати культурні символи й брати участь у формуванні того, як країна представляє себе сьогодні. У цьому сенсі особисті мистецькі висловлювання стають частиною ширшої розмови про спадкоємність, самобутність і зміни всередині суспільства.
Водночас експозиція не будується на відмові від традицій чи на гучних деклараціях. Її виразність — у поступовому зміщенні акценту: від жінки як берегині спадщини до жінки як її інтерпретаторки й творчині нових сенсів. Національна культура постає не застиглим образом минулого, а живим процесом, у якому наступне покоління може впізнавати своє коріння й водночас знаходити власний голос.
