У серпні 2025 року Сонце несподівано почало транслювати радіосигнал, який змусив науковців серйозно замислитися. Спочатку подія виглядала цілком звичною — радіосплеск IV типу, один із тих, що регулярно фіксують сонячні обсерваторії. Такі сплески виникають, коли енергійні електрони рухаються вздовж силових ліній магнітного поля та випромінюють радіохвилі. Зазвичай вони тривають кілька годин або, у найкращому разі, кілька днів. Проте цей сигнал не вщухав.
День минав за днем, пройшов перший тиждень, потім другий. Коли сигнал нарешті затих, з'ясувалося, що минуло рівно 19 діб — майже вчетверо довше за попередній рекорд, який становив близько п'яти днів. Така тривалість перетворила, здавалося б, пересічне явище на щось надзвичайне та загадкове.
Розгадати природу сплеску вдалося завдяки рідкісному збігу обставин. У той період у різних точках внутрішньої Сонячної системи перебували одразу кілька космічних апаратів: Solar Orbiter (спільний проєкт ЄКА та НАСА), Parker Solar Probe, Wind та STEREO-A. Вони «прослуховували» Сонце з різних ракурсів, по черзі приймаючи естафету спостереження. Поки Сонце оберталося навколо своєї осі, один і той самий активний регіон поступово зміщувався його видимим диском, і кожен апарат фіксував продовження одного й того ж процесу. Така координація дозволила впевнено зробити висновок: перед ученими не низка окремих спалахів, а єдина довгоживуча подія.
Джерело сигналу розташовувалося всередині великої магнітної структури — так званого «шоломоподібного стримера». Ці аркоподібні утворення в сонячній короні добре відомі за фотографіями, зробленими під час повних сонячних затемнень. У цій «магнітній пляшці» опинилися замкненими енергійні електрони. Три корональні викиди маси (CME), що сталися в тій самій області, постійно підживлювали резервуар частинок, не даючи сплеску згаснути. Коливання магнітних полів змушували сигнал періодично посилюватися та слабшати, створюючи своєрідний ритм упродовж майже трьох тижнів.
Це відкриття додає важливий штрих до наших уявлень про Сонце. Виявляється, за певних умов сонячна атмосфера здатна тривалий час утримувати та підтримувати складні магнітні конфігурації. Те, що раніше вважалося короткочасним явищем, може існувати значно довше.
Для Землі самі радіохвилі є цілком нешкідливими. Проте подібні стійкі магнітні структури часто пов’язані з подіями, здатними генерувати потужні потоки заряджених частинок. Тому розуміння механізму таких довгоживучих сплесків допомагає вдосконалювати моделі космічної погоди — критично важливі для захисту супутників, енергосистем і майбутніх пілотованих місій до Місяця та Марса.
Результати дослідження опубліковані в журналі Astrophysical Journal Letters. Дев'ятнадцятиденний радіосплеск став яскравим нагадуванням про те, наскільки складним і непередбачуваним залишається наше світило навіть в епоху сучасних космічних обсерваторій. Сонце продовжує ставити нові загадки, а вчені — знаходити способи їх розгадувати.
