Австрійські фізики в лабораторних умовах продемонстрували, що парадокс друга Вігнера не є виключно квантовим явищем. Він виникає навіть у межах класичних моделей за умови дублювання спостерігачів. Стаття Кароліни Л. Джонс та Маркуса П. Мюллера, яка побачила світ 30 червня 2026 року в журналі Quantum, виводить цю дискусію з вузьких рамок квантової теорії у ширшу площину фундаментальної фізики та філософії.
Фахівці з Інституту квантової оптики та квантової інформації Австрійської академії наук у Відні, співпрацюючи з колегами з Віденського університету та канадського Інституту теоретичної фізики «Периметр», дослідили розширені сценарії «друга Вігнера». В оригінальному варіанті парадоксу Вігнер спостерігає за другом, який вимірює спін частинки, сприймаючи стан системи як суперпозицію. Сучасні інтерпретації залучають декількох агентів, що породжує суперечності з інтуїтивним переконанням про об'єктивність фактів. Дослідники довели, що подібні колізії можна відтворити і без квантової механіки — достатньо класичної теорії ймовірностей та можливості ідентичного копіювання суб’єктів пізнання.
Центральним елементом таких сценаріїв є «обмеження А», згідно з яким теорія не здатна запропонувати єдину ймовірнісну модель спостережень для всіх учасників одночасно. Уявіть двох близнюків, які після ідеального клонування роблять ставки на результат підкидання монети, проте кожен із них знає лише свій результат. Їхні персональні прогнози неможливо об’єднати в цілісну спільну ймовірність. Саме цей структурний конфлікт є базовим для проблеми «мозків Больцмана» в космології та парадоксу «Красуні, що спить» в епістемології.
Це дослідження свідчить, що парадокс стосується не лише квантових вимірювань, а й фундаментальної складності опису реальності, де спостереження агентів залишаються приватними й не підлягають повному синтезу. Класичні варіанти реалізувати технологічно навіть простіше, ніж складні квантові експерименти із заплутаними фотонами чи іонами. Такий підхід змушує переосмислити, які припущення можна вважати універсальними для будь-якої фізичної теорії.
Отримані результати наголошують на важливості вивчення подібних обмежень у ширшому контексті — від розробки квантових комп’ютерів до побудови космологічних моделей. Вони допомагають визначити межі, де наші теорії неминуче залишають місце для приватних прогнозів, які неможливо перевірити інтерсуб’єктивним шляхом.
