На тлі стрімкого танення арктичного льоду вчені відправляють у полярний дрейф не звичайну експедицію, а цілу плавучу наукову станцію — інженерний шедевр, здатний роками супроводжувати крижаний покрив і фіксувати його зміни в реальному часі. Це історія про те, як наука бореться з часом в одному з найсуворіших місць планети.
Tara Polar Station — дітище французьких інженерів і архітектора Олів'є Пті, побудована в Шербурі та стартувала з порту Лор'ян, нагадує гігантське іглу на буї. Її корпус з алюмінієвих листів товщиною два сантиметри, 26 метрів у довжину і 16 метрів завширшки, важить близько 416 тонн у повній завантаженості і розрахований на тиск арктичного льоду та температури аж до мінус 52 градусів за Цельсієм. Овальна форма — не примха дизайну: вона дозволяє станції автоматично спливати під тиском льоду, наче корабель, а не тонути під його вагою. Конструкція дає станції свободу дрейфу разом з паковим льодом, дозволяючи збирати дані там, де раніше дослідження обмежувалися короткими літніми вилазками.
Проєкт об'єднав понад тридцять наукових центрів з дванадцяти країн під керівництвом Tara Ocean Foundation. За десять запланованих експедицій до 2045 року станція проведе 90 відсотків часу вмерзлою в лід, дрейфуючи зі змінною швидкістю близько десяти кілометрів на добу. Кожна експедиція триває 18 місяців, з яких близько 14 місяців припадають на активний дрейф. Мета першої місії — досягти протоки Фрама між Гренландією та Шпіцбергеном до кінця 2027 року, перепливши через одну з найменш вивчених областей нашої планети.
На борту — п'ять повнофункціональних лабораторій, безпілотники, телекерований підводний апарат, луна-пул діаметром 1,6 метра для відбору проб з глибини до двох кілометрів, і датчики для аналізу води, атмосфери та льоду. Вчені мають намір зібрати понад десять тисяч проб, щоб зрозуміти, як організми пристосовуються до довгої полярної ночі, різких перепадів температури та мінливого крижаного покриву. Арктика прогрівається в три-чотири рази швидше за решту планети — цей процес називають арктичним посиленням, і кожна тонна викинутого вуглекислого газу знищує три квадратних метри льоду. За словами учасників, центральна частина Арктичного океану залишається одним із найменш вивчених регіонів планети, особливо в сутінках полярної зими.
Життя екіпажу вимагає особливого відбору: дванадцять людей взимку (чотири моряки, шість учених, журналіст і лікар) та до вісімнадцяти влітку (додаткові дослідники, полярний гід і художник) пов'язане з серйозними випробуваннями — п'ять місяців повної темряви, температури від мінус двадцяти до мінус 52 градусів і зустрічі з білими ведмедями. Учасників відбирали за результатами медичних і психологічних тестів, принципи відбору схожі на критерії для космонавтів МКС. Для охорони передбачено спеціально навчений лапландський пес, здатний учуяти наближення ведмедя. Кожен член екіпажу пройшов підготовку зі поводження з вогнепальною зброєю — не для нападу, а виключно для самооборони на льоду.
Станція повністю автономна: вона працює на відновлюваних джерелах енергії — вітрових турбінах, сонячних батареях і біопаливі третього покоління. Вона може перебувати в дрейфі до 500 днів без поповнення запасів. Конструкція спроєктована так, щоб мінімізувати вплив на довкілля: системи моніторингу максимально автоматизовані та неінвазивні, дозволяючи спостерігати природні процеси з мінімальним втручанням.
Дані, отримані під час місії, допоможуть уточнити кліматичні моделі прогнозів на 2050 рік і виявити механізми потепління. Арктика, за висловом організаторів, слугує своєрідним індикатором глобальних змін, і своєчасне документування її біорізноманіття — це гонка з часом. Вчені побоюються, що деякі види та екологічні процеси можуть зникнути, перш ніж будуть вивчені. Довгострокове спостереження за дрейфуючим льодом дає шанс вчасно помітити критичні зрушення в полярній екосистемі та скоригувати глобальні підходи до охорони океану — це вже не просто наука, це порятунок.
