У вересні 2026 року офіційні дані підтвердили: у Китаї дика популяція амурських тигрів досягла 72 особин. Ця цифра прозвучала на пресконференції в Пекіні й стала черговим свідченням того, як цілеспрямовані заходи охорони змінюють долю одного з найбільших хижаків планети.
Амурський тигр, відомий також як уссурійський або північно-східний, історично мешкав у тайгових лісах російського Далекого Сходу та північного сходу Китаю. До кінця XX століття його чисельність у китайській частині ареалу обчислювалася одиницями. Основними загрозами стали браконьєрство, вирубування лісів і фрагментація місць існування. Створення та оптимізація особливо охоронюваних природних територій, зокрема національних парків, дозволили переламати ситуацію.
За даними Міністерства природних ресурсів КНР, зростання популяції стало результатом інтеграції природоохоронних зон і запуску масштабних проєктів відновлення екосистем. Серед флагманських видів, чиї популяції демонструють позитивну динаміку, названо також хайнанських гібонів — їхня кількість зросла до 44 особин. Ці успіхи вписуються в ширшу програму «Шаньшуй», спрямовану на комплексне відновлення ландшафтів, і «Три півночі» — найбільший у світі проєкт боротьби з опустелюванням.
Тигр в екосистемі виконує роль верховного регулятора. Його присутність підтримує баланс копитних, запобігає надмірному випасу та сприяє природному відновленню лісів. Коли хижак повертається, ліс починає «дихати» інакше: збільшується різноманіття рослин, з'являються умови для дрібних ссавців і птахів. Отже, 72 тигра — це не просто число, а індикатор здоров'я цілого регіону.
Людська участь тут очевидна й багатогранна. Охорона вимагає не лише заборони полювання, а й створення коридорів міграції, моніторингу за допомогою фотопасток, роботи з місцевими громадами та зниження конфліктів між людиною і хижаком. Кожен такий крок — це інвестиція в стійкість усієї природної системи, від якої зрештою залежить і добробут людей.
Досвід Китаю показує, що навіть сильно скорочені популяції здатні відновитися, якщо зникають головні причини занепаду і з'являється простір для життя. Подібні історії розгортаються й в інших регіонах, де пріоритет віддається довгостроковому плануванню, а не миттєвій вигоді.
Турбота про великих хижаків учить нас бачити ліс не як ресурс, а як живу систему, в якій кожен елемент пов'язаний з рештою.
