У світі великих людиноподібних мавп, де конкуренція за їжу може спалахнути будь-якої миті, простий дотик іноді виявляється сильнішим за слова. Нове дослідження показало, що такі жести, як обійми або легкі дотики, допомагають бонобо та шимпанзе зменшувати напругу перед спільним годуванням і підтримувати мир у групі.
New study suggests ancient origins of reassuring social touch among apes science.org/content/articl…
Вчені з Даремського університету проаналізували поведінку п'яти напівдиких груп бонобо та шимпанзе в африканських заповідниках. Перш ніж випустити їжу в обмежений простір, що імітував природну конкуренцію біля фруктових дерев, дослідники фіксували всі випадки заспокійливого контакту. Потім вони відстежували, скільки часу особини проводять за спільним прийманням їжі та як часто виникають конфлікти.
Результати виявилися переконливими: ті особини, які частіше обмінювалися дотиками до початку годування, згодом довше їли поруч з іншими. У бонобо ефект був особливо помітний серед самок, у шимпанзе — серед самців, що відображає особливості їхніх соціальних структур. При цьому найсильніші результати спостерігалися у більш толерантних групах, де вже існували міцні союзи.
Особливо цікавими виглядають «ризиковані» форми контакту у шимпанзе — наприклад, коли один самець кладе пальці до рота іншому. Такі жести частіше зустрічалися у спокійних групах і, очевидно, слугують сигналом довіри: «я вразливий, але вірю, що ти не зашкодиш». Подібна поведінка зустрічається в обох видів, що вказує на спільні корені, які сягають щонайменше шести мільйонів років тому — до спільного предка з людиною.
Це відкриття проливає світло на те, як у природі еволюціонували механізми підтримки соціальних зв'язків. Там, де агресія могла б зруйнувати групу, дотик діє як гнучкий інструмент, що знижує стрес і зміцнює альянси. Аналогії з людською поведінкою напрошуються самі собою: ми досі обіймаємося в моменти напруги, і, можливо, це не просто культурна звичка, а давня спадщина.
Дослідження проводилося у заповідниках Лола я Бонобо в Демократичній Республіці Конго та Чимфунші в Замбії, за участю міжнародної команди вчених. Автори планують продовжити роботу, вивчаючи, як саме дотики впливають на рівень гормонів стресу та чи допомагають вони запобігати конфліктам в інших ситуаціях.
Розуміння цих давніх механізмів допомагає краще цінувати складність соціальних зв'язків у природі та нагадує, що збереження місць існування великих мавп — це також збереження живих прикладів того, як еволюція вчила нас ладнати одне з одним.
