В одній із московських шкіл учитель інформатики за тиждень зібрав із готових модулів ШІ-агента, який аналізує помилки учнів з алгебри та пропонує персональні завдання. При цьому він не написав жодного рядка коду.
Метод спирається на теорію діяльності О. М. Леонтьєва та Й. Енгестрема. Дослідники з arXiv (abs/2605.12934) описали, як шість компонентів системи — суб’єкт, об’єкт, інструменти, спільнота, правила та розподіл праці — допомагають педагогу перетворити абстрактне завдання зі створення агента на конкретну послідовність дій.
Спочатку вчитель визначає об’єкт: наприклад, зниження навантаження під час перевірки тестів. Потім обирає інструменти — готові платформи на кшталт Teachable Machine або LangChain. Далі фіксує правила: дані учнів залишаються у школі, агент не ухвалює рішень без підтвердження педагога. Спільнота колег обговорює сценарії використання, а розподіл праці визначає ролі: хто відповідає за дані, хто за перевірку етики, а хто за інтеграцію в урок. Така схема дозволяє вчителю бачити не «чорну скриньку», а керовану систему.
Попередні дані пілотного дослідження у трьох регіонах Росії свідчать, що після 24-годинного курсу 78 % учасників змогли самостійно розгорнути агента для своєї предметної галузі. Однак вибірка невелика, контрольної групи не було, а довгострокові ефекти на успішність учнів ще не виміряні. Критики зазначають, що існує ризик, коли вчителі без глибокого розуміння алгоритмів можуть сліпо довіряти результатам роботи агента.
Підхід виявляє напругу між дедалі більшою доступністю інструментів ШІ та постійним браком часу в педагогів на їх опанування. Коли створення агента стає частиною звичної діяльності, а не окремим проєктом, поріг входу знижується, але водночас посилюється залежність школи від зовнішніх платформ та їхніх політик конфіденційності.
Головне питання тепер полягає не в тому, чи зможуть учителі створювати ШІ-агентів, а в тому, які правила та спільноти вони зуміють вибудувати навколо цих інструментів, щоб зберегти контроль над освітнім процесом.
