Вебсайти, створені за допомогою Claude Design, дедалі частіше стають на одне обличчя: кремові та бежеві фони, акценти іржаво-помаранчевого кольору, масивні антикви з курсивом та широким трекінгом. Ця естетика вже перетворилася на впізнаване кліше, так само як і текстові звички ШІ — зловживання тире чи конструкції «не X, а Y».
Парадокс полягає в тому, що інструменти, покликані пришвидшити творчий процес, натомість відтворюють усереднений смак. Моделі навчаються на величезних масивах існуючих сайтів і обирають «безпечний» варіант, що влаштовує більшість користувачів. Без активного спротиву з боку дизайнера результат неминуче скочується до спільного знаменника.
Це є продовженням тенденції, що зародилася ще в епоху алгоритмів. Подібно до рекомендацій у соцмережах, де контент підлаштовувався під максимальне охоплення, ШІ тепер генерує одноманітність миттєво та у промислових масштабах. Бежеві палітри та закруглені картки з неоновим сяйвом з’являються в портфоліо, на лендингах і дашбордах по всьому інтернету.
Дизайнери зауважують, що навіть ті, хто раніше полюбляв теплі тони та ретро-шрифти, тепер інстинктивно відсахуються від них. Те, що саме по собі могло б бути приємним, перетворюється на штамп через повсюдне повторення. Користувач одразу відчуває: перед ним не індивідуальне рішення, а шаблон, виданий моделлю.
Проста аналогія — це ніби всі кухарі світу готували б лише за одним найпопулярнішим рецептом з інтернету. Страва виходить безпечною та їстівною, проте втрачає будь-яку індивідуальність. У вебдизайні це означає, що оригінальність потребує свідомих зусиль і постійного «виштовхування» моделі за межі усередненого результату.
Питання не в тому, чи можна повністю уникнути такої естетики, а в тому, де саме вона є прийнятною. Для типового портфоліо чи корпоративного сайту — можливо, так. Для проєктів, де критично важливі унікальність та культурний контекст, — ні. Глядач, обізнаний у дизайні, одразу розпізнає «машинний» слід і втрачає довіру.
Зрештою, поширення такої однорідності порушує питання про ціну зручності: наскільки ми готові жертвувати розмаїттям візуальної культури заради швидкості створення інтерфейсів.
