Нещодавні переговори між Дональдом Трампом і Сі Цзіньпіном завершилися неочікуваною згодою: Ормузька протока повинна залишатися вільною для міжнародної торгівлі, а Іран не має отримати доступ до ядерного озброєння. Ця заява, зроблена в умовах зростання напруги на Близькому Сході, акцентує увагу на пріоритетах обох наддержав у сфері енергетичної безпеки.
Ормузька протока, крізь яку транспортується майже 20% світової нафти, тривалий час вважається критично вразливою ланкою глобальної економіки. Будь-яка спроба Ірану заблокувати цей шлях могла б спричинити стрімке здорожчання енергоносіїв, що вдарило б по Китаю як по найбільшому імпортеру. Трамп, орієнтуючись передусім на американські інтереси, скористався цим аргументом, аби заручитися підтримкою офіційного Пекіна.
Другим наріжним каменем домовленостей стало питання іранської ядерної програми. Сі Цзіньпін, чиї зв'язки з Тегераном історично будувалися на економічній вигоді, погодився на запровадження жорсткішого контролю задля уникнення ескалації з Ізраїлем та США. Таке рішення демонструє прагматизм Пекіна, який намагається втримати стабільність у регіоні, уникаючи при цьому прямого приєднання до санкційного тиску.
Геополітичне підґрунтя дій кожної зі сторін є цілком зрозумілим: для Трампа ця угода зміцнює позиції республіканців напередодні виборів, показуючи його як ефективного переговорника з Китаєм. Для Сі — це інструмент розширення впливу в Азії при одночасному зниженні ризиків для проєкту «Один пояс, один шлях». Досить несподіваним елементом дискусії стало обговорення безпеки у кіберпросторі та захисту морських торговельних маршрутів.
