У Парижі на аукціоні Maurice Auction у співпраці з Kerry Taylor Auctions виставлено понад 200 предметів з особистого архіву Мартіна Маржели — від ескізів 1984 року до речей 2008-го. Це перший випадок, коли дизайнер за життя безпосередньо бере участь у продажу своїх архівів через аукціонний дім. Виставка в Парижі з 4 по 8 липня передує торгам 9 липня. Частина виручки буде спрямована на боротьбу зі СНІДом.
Маржела залишив посаду креативного директора Maison Martin Margiela у 2009 році, офіційно завершивши два десятиліття керівництва домом, який він заснував у 1988 році разом із Дженні Мейренс. Після його відходу бренд залишився під контролем OTB Group та керівництвом інших дизайнерів, а сам Маржела зберіг незалежність і контроль над власним ім'ям.
Кураторську роботу над виставкою довірили художнику та скульптору Бобу Верхельсту, який створив експозицію, вірну духу естетики Маржели — на тлі голих стін і руїн.
Каталог містить ескізи з авторськими примітками, прототипи речей, що згодом стали культовими, та глибоко особисті артефакти. Серед них — білий робочий халат із бавовни, який дизайнер щодня носив у студії і на якому видно сліди його роботи: фарба, плями, потертості; білий телефон кінця 1980-х із власним номером дизайнера, записаним на циферблаті; пара черевиків табі, розписаних графіті після виставки в Пале Гальєра у 1991 році — прототипи іконічної форми, що стала символом бренду; макет маски-вуалі, яку спочатку використовували на показах для приховування особистості моделей, і на якій досі збереглися олівцеві позначки.
Особливо зворушливий розділ аукціону містить капсульну колекцію із шістдесяти предметів: гардероб покійної матері Леа Буше, що складається з виробів Hermès, які Маржела створював або обирав для неї під час роботи в Домі з 1997 по 2003 рік на посаді креативного директора жіночих колекцій. Ця серія речей є відображенням того, як Маржела бачив розкіш — стриману, функціональну, але бездоганно виконану.
Маржела — авангардист, який завжди йшов проти культу особистості, відмовляючись від фотосесій, інтерв'ю та виходів на уклін. Його бренд будувався на ідеї анонімності: чотири білі стібки замість логотипа, невпізнавані моделі на показах, дефіле в покинутих метро та на будівельних майданчиках. Тепер він добровільно відчиняє двері свого архіву — особистого музею пережитого й створеного. Це не зречення принципів, а їхній логічний розвиток: якщо речі важливіші за людину, то нехай вони живуть далі в інших руках. Можливо, це знак утоми від анонімності, а можливо — визнання того, що спадщина потребує свідків.
Аукціон відображає жагу до справжності у світі, де архівні колаборації та перевидання стали комерційною нормою. Тут представлена оригінальна історія творчості, розказана речами зі слідами часу, помилками, переробками. Це не міф про творця, а сам процес творення. Історія, яка раніше залишалася за зачиненими дверима.
