У провінції Юньнань (південний захід Китаю) і серед корінних громад на півночі Філіппін добре відомий дикий болетовий гриб, який місцеві називають по-різному: «цзянь шоу цин» (буквально «синіє в руці» — через швидке посиніння при пошкодженні) або «седесдем». Його наукова назва — Lanmaoa asiatica. При правильному приготуванні це смачний їстівний гриб, який продають на ринках. Але якщо його з'їсти сирим або недостатньо провареним, у багатьох людей починаються вкрай характерні галюцинації.
Люди бачать десятки або навіть сотні крихітних людських фігурок (зазвичай 3–30 см заввишки). Фігурки часто яскраво вдягнені, виглядають дуже реалістично й тривимірно, поводяться за законами фізики: ходять навколо перешкод, видираються на стільці та столи, стрибають у тарілку з супом і навіть «плавають» у ній. У лікарнях Юньнані фіксують десятки таких випадків щороку; за деякими даними, близько 96 % пацієнтів повідомляють саме про «сяо жень жень» — «маленьких чоловічків». Симптоми зазвичай починаються через кілька годин і минають за 1–5 днів, без смертельних наслідків і серйозного ураження органів.
Це явище називають ліліпутськими галюцинаціями (за назвою крихітних мешканців країни Ліліпутії з «Мандрів Гуллівера»). Воно трапляється й при інших станах (делірій, алкогольний абстинентний синдром, деякі неврологічні захворювання), але вкрай рідко. Гриб дає відносно стабільний і відтворюваний тригер, що робить його цінним для науки.
Історія сягає 1930-х років. Місіонери у високогір'ях Папуа — Нової Гвінеї описували «грибне божевілля» після вживання місцевих болетів («нонда»). У 1960-х роках Гордон Вассон, Роже Ейм та інші досліджували ці гриби; Альберт Гофманн (який відкрив ЛСД і виділив псилоцибін) намагався знайти активні речовини, але не зміг. Тоді багато хто вирішив, що це радше культурний феномен, ніж хімічний.
У 1990-х схожі повідомлення з'явилися в Китаї. У 2015 році вид офіційно описали як Lanmaoa asiatica. Domnauer і Dentinger провели польові роботи в Юньнані та на Філіппінах (включно з першим науковим обстеженням грибів північних Кордильєр), зібрали зразки, опитали місцевих жителів і провели філогенетичний та геномний аналіз 53 зразків роду Lanmaoa. Виявилося, що китайський «цзянь шоу цин» і філіппінський «седесдем» — це той самий вид L. asiatica. Три географічно віддалені культури (Китай, Філіппіни та раніше Папуа — Нова Гвінея) описують майже ідентичний ефект — сильний аргумент на користь реальної хімічної причини, а не чистої фольклорної традиції.
Ключовий результат: у геномі L. asiatica не знайдено генів, відповідальних за біосинтез псилоцибіну, іботенової кислоти або інших відомих грибних психоактивних сполук. Це підтверджує гіпотезу про новий, поки невідомий метаболіт. Дослідники також описали кілька нових видів у роді Lanmaoa і уточнили еволюційні зв'язки групи. Сам гриб ближчий до звичайних боровиків (зокрема до порцині), ніж до псилоцибінових «магічних грибів» — їхні еволюційні лінії розійшлися приблизно 150 мільйонів років тому.
