У моделі IKKT простір і час постають не як фундаментальні сутності, а як наслідок колективної поведінки величезних матриць. Дослідники з Токійського та Кіотського університетів продемонстрували, що за певних умов ці матриці спонтанно формують чотиривимірну геометрію, подібну до тієї, яку ми спостерігаємо у нашому Всесвіті.
У праці, опублікованій на arXiv у травні 2026 року, група під керівництвом професора Хідео Мацумото застосувала чисельне моделювання на суперкомп'ютері. Вони аналізували 10-вимірну матрицю розміром до 32×32, відстежуючи розподіл її власних значень у просторі. При низьких температурах матриці вибудовувалися таким чином, що три просторові виміри розширювалися, тоді як решта залишалися згорнутими.
Така поведінка нагадує те, як окремі нитки у клубку вовни за певного натягу раптом утворюють цілісну тканину. У цьому випадку роль ниток відіграють власні значення матриць, а натягом виступає температурний параметр. Зрештою виникає не просто хаотична структура, а гладкий простір-час із метрикою, що наближається до плоскої.
Це відкриття має велике значення для квантової гравітації, оскільки пропонує конкретний механізм виникнення класичного простору з чисто квантових ступенів свободи без його «ручного» введення. Якщо результати підтвердяться під час масштабніших обчислень, це наблизить науку до непертурбативного опису теорії струн і, можливо, до глибшого розуміння раннього Всесвіту.
Результати дослідження свідчать про те, що матричні моделі здатні описувати не лише статику, а й динаміку розширення простору. Це змінює уявлення про те, де саме варто шукати квантові ефекти гравітації — не у викривленні вже наявного простору, а в процесі його безпосереднього формування з дрібніших елементів.
