У квантовій гравітації простір-час може поставати не як фундаментальна структура, а як результат квантової заплутаності. Теоретичне дослідження, опубліковане на arXiv у травні 2026 року, пропонує метод діагностики цього процесу за допомогою еванесцентних екстремальних поверхонь — областей, де квантові флуктуації досягають своєї межі та раптово стабілізуються.
Команда вчених з Інституту теоретичної фізики імені Ландау в Москві та Університету Британської Колумбії в Канаді проаналізувала моделі голографічної дуальності. Для відстеження поведінки екстремальних поверхонь у просторах із негативною кривизною вони залучили обчислювальні потужності канадського суперкомп’ютера. Коли заплутаність між регіонами сягала критичного порогу, поверхні ставали еванесцентними: їхня площа припиняла змінюватися, фіксуючи момент переходу до класичного простору-часу.
Уявіть мережу з тисяч тонких ниток, де кожна нитка уособлює квантовий зв’язок. Доки ці нитки переплетені хаотично, форма залишається розмитою. Проте щойно зв’язки зміцнюються у певному порядку, уся мережа несподівано отримує жорсткий каркас, який неможливо ігнорувати. Саме такий стрибок і реєструють еванесцентні поверхні.
Запропонований метод дозволяє відрізнити справжнє виникнення простору-часу від звичайних квантових флуктуацій. Якщо подальші розрахунки підтвердять ці результати, це дасть новий інструмент для перевірки концепцій квантової гравітації без необхідності створення повноцінної теорії всього.
Це дослідження ґрунтується на попередніх даних і потребує додаткової перевірки в межах інших моделей. Проте вже зараз очевидно, що діагностика через еванесцентні поверхні відкриває шлях до прямого спостереження за тим, як зі стану квантової заплутаності народжується звична нам геометрія.
Кожен новий розрахунок наближає нас до моменту, коли ми зможемо точно виміряти, у якій саме точці квантова мережа перетворюється на простір-час, що ми відчуваємо щодня.
