У Європі стейблкоїни, які мали стати містком між традиційними фінансами та криптоактивами, дедалі частіше проходять через банківські установи. Регламент MiCA, покликаний навести лад у галузі, фактично відкриває банкам шлях до контролю над доступом до цих активів.
MiCA вимагає від емітентів стейблкоїнів наявності ліцензій та суворого дотримання встановлених норм. На практиці це означає, що лише великі гравці з розвиненою банківською інфраструктурою спроможні ефективно виконувати вимоги щодо резервів, аудиту та захисту клієнтів. Небанківські проєкти опиняються у невигідному становищі.
Банки отримують перевагу цілком закономірно. Вони вже мають налагоджені системи комплаєнсу, зв’язки з центральними банками та досвід роботи з фіатними валютами. MiCA фактично посилює їхню роль як посередників: доступ до регульованих стейблкоїнів для пересічних користувачів і компаній здійснюватиметься через банківські канали або партнерства з ними.
Це змінює баланс сил. Те, що задумувалося як інструмент фінансової інклюзії та конкуренції, ризикує перетворитися на ще один рівень контролю. Користувачі в Європі можуть зіткнутися з обмеженим вибором — лише тими стейблкоїнами, які схвалені або випущені за участю банків.
Уявіть водопровід: вода тече, але крани та лічильники належать одній компанії. Схожа ситуація і тут: стейблкоїни виступають у ролі цифрової валюти, проте доступ до них залишається під наглядом традиційних інституцій. Це не забороняє крипту, але робить її більш передбачуваною та керованою.
Для європейців це означає, що звичка зберігати стейблкоїни на децентралізованих гаманцях може потребувати додаткових кроків верифікації або партнерства з банками. Довгостроковий ефект — поступове зближення крипторинку з традиційною фінансовою системою.
Зрештою, MiCA не просто регулює ринок, а перерозподіляє вплив: банки стають дедалі ближчими до того, щоб визначати, як і хто в Європі користуватиметься стейблкоїнами.
