У статті 2026 року професор Ерік Швітцгебель із Каліфорнійського університету в Ріверсайді та науковий співробітник Джеремі Побер із Лісабонського університету стверджують, що свідомість здатна виникати на найрізноманітніших фізичних носіях, а не лише в межах вуглецевої біохімії Землі. Автори запроваджують поняття «субстратної гнучкості» та спираються на астробіологічні розрахунки: у Всесвіті могла існувати або існує приблизно тисяча поведінково складних видів, а кількість потенційно придатних планет може сягати квінтильйона.
Цей аргумент кидає прямий виклик біологічному натуралізму, згідно з яким свідомість потребує саме тієї хімії, що сформувалася на Землі. Якщо поведінка складних істот — комунікація, цілепокладання, кооперація — може реалізовуватися в кремнієвих, сірчаних чи інших системах, то немає принципової причини обмежувати феномен внутрішнього досвіду лише земними хребетними, головоногими та окремими видами комах. Автори називають це «коперниканським принципом свідомості»: Земля не посідає привілейованого становища ані в космосі, ані на мапі потенційних носіїв досвіду.
Методологія праці є суто філософською та імовірнісною. Експериментальні дані, нейровізуалізація чи поведінкові тести відсутні; висновки базуються на припущенні, що еволюція в інших середовищах — наприклад, у сірчанокислотних хмарах Венери — з високою ймовірністю призведе до виникнення інших хімічних основ життя. Найвагоміше заперечення полягає в тому, що складна поведінка ще не гарантує феноменальної свідомості: функціональна еквівалентність не є тотожною наявності суб’єктивного досвіду. Самі автори зазначають, що сучасні комп’ютерні чипи за замовчуванням не вважаються носіями свідомості, доки не з’являться конкретні підстави думати інакше.
Найбільш наочно цю ідею ілюструє порівняння з обчислювальними пристроями: одна й та сама логічна операція може виконуватися на вакуумних лампах, транзисторах або квантових елементах — носій змінюється, а результат залишається незмінним. Аналогічно, якщо складна поведінка та внутрішня причинність можуть виникнути в небіологічному субстраті, то прив’язка свідомості виключно до земної тканини втрачає свою універсальність.
Робота не стверджує, що сучасний штучний інтелект вже має свідомість, і не пропонує емпіричних критеріїв її виявлення. Вона лише знімає апріорну заборону на небіологічні носії і тим самим розширює поле можливих досліджень — від майбутніх місій до екзопланет до філософського аналізу кремнієвих систем.
