17 листопада 2026 року NASA представила чотири нові соніфікації — переклади астрономічних даних у звук, — присвячені областям активного зореутворення. Обсерваторія Chandra X-ray Observatory разом з іншими телескопами агентства перетворила знімки «немовлят»-зірок на чутні композиції. Матеріал зібрали візуалізаційний науковець Кімберлі Арканд із Центру Chandra, астрофізик Метт Руссо та музикант Ендрю Сантагуїда з проєкту SYSTEM Sounds.

Соніфікація дає змогу сприймати космічні дані інакше: яскравість, положення й тип випромінювання стають висотою тону, гучністю та тембром. Chandra фіксує рентгенівське випромінювання від гарячого газу та спалахів молодих зірок, які невидимі у звичайному світлі. Ці спостереження допомагають простежити життєвий цикл зірок — від щільних хмар газу й пилу до зрілих світил, подібних до нашого Сонця.
Перша композиція присвячена галактиці Messier 82, або M82. Це класична «спалахуюча» галактика: зорі там народжуються в десятки й сотні разів швидше, ніж у Чумацькому Шляху. Імовірна причина — давнє зіткнення з іншою галактикою. Chandra бачить гігантські шлейфи розжареного газу — наслідок вибухів масивних молодих зірок і бурхливого зореутворення. У соніфікації дані Chandra поєднано з оптичними знімками Hubble та інфрачервоними зображеннями James Webb і вже відправленого на пенсію Spitzer. Сканування йде радарним рухом: чим яскравіше джерело, тим гучніший звук. Рентген займає верхній частотний діапазон, інфрачервоне випромінювання звучить низьким дроном і щипками, а оптичне світло перетворюється на мелодійні лінії та фактури.
Ближче до нас лежить знаменита туманність Оріона — одна з найактивніших найближчих «пологових» зон. Її можна розгледіти навіть у невеликий телескоп під темним небом трохи нижче від пояса Оріона. Chandra виявляє тут понад тисячу енергійних молодих зірок. У звуковій версії вони перетворюються на мерехтливі ноти, а дифузне рентгенівське світіння — на чисті високі тони. Інфрачервоні дані Webb показують сировину для майбутніх зірок — пил і газ — і звучать нижчими музичними тонами, викривленими струнними та цифровим арфоподібним інструментом.
Наступна зупинка — ділянка туманності Кіля, відома як «Космічні скелі». В інфрачервоному світлі Webb вона нагадує грандіозний гірський хребет. Chandra пробиває пил і газ і виділяє окремі новонароджені зорі — у соніфікації вони стають короткими струнними звуками. Протяжне рентгенівське світіння перекладається в довші ноти, а сама туманність у даних Webb — у протяжний фон, який час від часу прорізують акценти, що позначають зорі та гребені.
Завершує альбом комплекс Rho Ophiuchi — яскрава хмара, наповнена газом і зорями різних розмірів і віку. Chandra ловить спалахи зірок-немовлят, які випромінюють потужне рентгенівське випромінювання. Інфрачервоні спостереження Webb показують структуру хмар пилу й газу. У звуці рентгенівські джерела Chandra стають високими скляними тонами й протяжними нотами, а хмари Webb — звуками різної висоти; зорі чути як металеві щипки. У середині композиції виникає пауза: темні пилові хмари майже не випромінюють світла.
Програмою Chandra керує Центр Маршалла NASA у Гантсвіллі, а наукові операції веде Chandra X-ray Center Смітсонівської астрофізичної обсерваторії. Нові соніфікації продовжують уже наявну колекцію, доступну на сайті обсерваторії. Вони не просто гарні: вони дають можливість почути процеси, які формують зорі по всій Галактиці та за її межами. У цих звуках — і тихі колискові найближчих туманностей, і лютий гул далекої спалахуючої галактики. Усі вони складаються в єдину картину: Всесвіт постійно створює нові світила з розсіяної речовини, пов'язує їх гравітацією та випромінюванням, а ми, спостерігаючи й слухаючи, поступово починаємо розрізняти цю величезну, тонко узгоджену роботу.

