У середині листопада 2026 року увагу астрономів і широкої публіки знову привернув невеликий об'єкт під позначенням 1998 KY26. Він наближається до Землі, але не становить жодної загрози. Його орбіта давно відома, розміри скромні — близько одинадцяти метрів у поперечнику. Однак саме зараз навколо нього розгорілася тиха, але наполеглива дискусія. Річ у тім, що об'єкт демонструє прискорення, яке не можна повністю пояснити самою лише гравітацією. І при цьому в нього не видно звичного кометного хвоста чи хмари пилу.
Відкритий 28 травня 1998 року в рамках проєкту Spacewatch, 1998 KY26 від самого початку вирізнявся. Він швидко обертається — повний оберт займає трохи більше п'яти хвилин. Його поверхня відбиває приблизно половину падаючого сонячного світла, що для звичайного кам'яного астероїда досить багато. Пізніше, коли накопичили достатньо точних спостережень, включно з радарними, стало ясно: крім гравітації Сонця і планет, на нього діє ще якась сила. Її назвали негравітаційним прискоренням. Зазвичай таку поведінку пов'язують із «темними кометами» — об'єктами, які втрачають лід або газ надто слабко, щоб це помітити із Землі. Але нещодавні розрахунки показали, що крижане пояснення для 1998 KY26 виглядає дедалі менш переконливим: за його температури й розміру лід мав би швидко випаруватися.
Саме тут в історію входить гіпотеза, яку кілька місяців тому докладно розібрали Адам Гібберд, Адам Кроул і Аві Льоб. Вони звернули увагу на радянську міжпланетну станцію «Фобос-1». Запущена в липні 1988 року до Марса та його супутника, станція зникла зі зв'язку вже на початку вересня того ж року. Причиною став помилковий командний пакет, надісланий із Землі. Апарат продовжив рух геліоцентричною орбітою, але вже без керування.
Дослідники перевірили, чи можна сумістити орбіту втраченої станції із сучасною орбітою 1998 KY26. Виявилося, що два відносно скромні імпульси від двигунів «Фобоса-1» — у межах його технічних можливостей — дозволяють орбітам зійтися. Розмір об'єкта, його висока відбивна здатність і швидке обертання теж добре вкладаються в характеристики космічного апарата із сонячними батареями. Більше того, проста модель станції у вигляді циліндра з панелями непогано відтворює спостережувані криві блиску 1998 KY26. А тиск сонячного світла на ці панелі здатен пояснити значну частину негравітаційного прискорення.
Це не доказ. Автори самі наголошують: збіг параметрів вражає, але остаточний вердикт винести поки не можна. Звичайний астероїд із незвичайними властивостями теж залишається можливою версією. Саме тому японське агентство JAXA вже направило до об'єкта місію Hayabusa2. Зустріч запланована на липень 2031 року. Тоді ми нарешті побачимо поверхню зблизька і зрозуміємо, що саме мчить крізь Сонячну систему вже майже сорок років.
Поки ж 1998 KY26 залишається одним із тих рідкісних випадків, коли звична картина трохи прочиняється. Камінь чи апарат, створений людьми і загублений у космічній ночі, — питання поки відкрите. І саме ця відкритість змушує знову і знову вдивлятися в дані. Бо іноді найцікавіші відповіді ховаються не в далеких галактиках, а в об'єктах, які вже давно кружляють поруч із нами, тихо прискорюючись під променями Сонця.

