На початку листопада 2026 року професор Гарварду Аві Леб з'явився в ефірі шоу Тима Пула. Розмова вийшла широкою і тривала майже дві години. Учений, який очолює проєкт Galileo і входить до наукової консультативної ради з UAP, говорив про те, що зазвичай залишається на периферії академічних дискусій: про неопізнані аномальні явища, можливу присутність позаземних технологій, природу темної матерії, межі теорії гравітації Ейнштейна, подорожі в часі та найважливіше питання — чи самотні ми у Всесвіті.
Леб почав із простого спостереження. Пентагон і розвідувальна спільнота вже відкрито визнають існування об'єктів, які не вдається ідентифікувати. Для нього це сигнал: час переходити від розповідей до збору доказів. Науковий метод, на його думку, здатен подолати розрив між тими, хто вірить в інопланетян, і тими, хто заперечує будь-яку аномалію. Будь-який результат буде цінним. Якщо об'єкти виявляться земними технологіями супротивників, це питання національної безпеки. Якщо хоча б мала їх частина має позаземне походження — людство зіткнеться з найзначнішим відкриттям у своїй історії й отримає пряму відповідь на парадокс Фермі.
Особливо інтригуюче звучать міркування про те, чому ми можемо не помічати присутності «сусідів». Сучасні телескопи погано бачать об'єкти розміром із футбольне поле на відстані від Землі до Сонця. Швидкорухомі апарати залишають на знімках лише слабкі смуги, які астрономи часто приймають за шум. Але є й більш радикальна можливість. Близько 84 відсотків матерії у Всесвіті — темна. Ми знаємо про неї лише за гравітаційним впливом. Леб припускає, що темна матерія здатна утворювати власні структури — «темні планети» і навіть цивілізації, які взаємодіють із звичайною речовиною виключно через гравітацію. Їхні кораблі теоретично могли б проходити крізь Землю і навіть Сонце, залишаючись невидимими для наших приладів.
Саме тут розмова виходить на теорію гравітації. Загальна теорія відносності Ейнштейна добре перевірена в умовах високих прискорень, але в режимі дуже слабких космічних прискорень її точність залишається під питанням. Можливо, темна матерія й темна енергія — лише «привиди», що з'являються через неповноту нинішньої моделі. Це непопулярна ідея, однак відсутність прямого виявлення частинок темної матерії залишає простір для сумнівів.
Ще далі Леб заходить, міркуючи про від'ємну масу. Якби її вдалося отримати, гравітаційне притягання можна було б нейтралізувати. Корисне навантаження в парі з рівною за величиною від'ємною масою просто «спливало» б із земного тяжіння без пального. Це цілком змінило б підхід до космічних польотів. Більше того, від'ємна маса відкриває шлях до концептуальних машин часу та кротових нір. Багато фізиків вважають таку матерію неможливою через суперечності з квантовою механікою. Але зустріч із більш розвиненою цивілізацією могла б дати відповідь, якої поки немає в наших лабораторіях.
Леб підкреслює й обмеженість нашої уяви. Ми схильні уявляти прибульців схожими на себе, тоді як розум, здатний долати міжзоряні відстані, майже напевно працюватиме на цілком іншому рівні — найімовірніше, у вигляді самовідтворюваних штучних систем. Сучасний штучний інтелект навчається виключно на земних даних. Позаземний суперінтелект міг би оперувати знаннями, які нам поки недоступні.
Уся розмова пронизана спокійною готовністю дивитися в невідоме. Леб не стверджує, що інопланетні кораблі вже тут, і не пропонує готових відповідей. Він лише показує, скільки «білих плям» залишається в нашій картині світу — від природи більшої частини матерії у Всесвіті до можливих слідів технологій, які ми поки не вміємо розпізнавати. І запрошує ставитися до цих прогалин не зі страхом чи запереченням, а з дослідницькою цікавістю. Адже саме там, де звичні теорії починають давати збої, найчастіше й починаються справжні відкриття.
