На острові Серам в Індонезії народ хуаулу століттями використовував пір'я лососевого чубатого какаду (Cacatua moluccensis) у священній церемонії Сідака, що відзначає перехід юнаків у доросле життя. Сьогодні цей вид визнано таким, що зникає, і головна загроза походить не лише від втрати середовищ існування, а й від браконьєрства заради торгівлі. Однак громада знайшла вихід, який дозволяє зберегти і птахів, і ритуал.
Замість полювання на диких птахів хуаулу тепер отримують пір'я, що природним чином випало у какаду в центрах реабілітації. Рішення народилося під час спільних обговорень із науковцями з Австралійського національного університету, Університету Гаджа Мада та місцевої природоохоронної організації. Уряд Індонезії офіційно визнав новий підхід, створивши своєрідний «банк пір'я».
Дослідження показують, що для сучасних хуаулу духовна сила церемонії пов'язана не з самим актом полювання, а з внутрішньою цілісністю виду. Перо, отримане без насильства, зберігає свою сакральність, а популяція какаду отримує шанс на відновлення. Комерційна торгівля тваринами залишається головною причиною скорочення чисельності, тоді як традиційні практики часто несправедливо звинувачують у завданні шкоди.
Цей випадок демонструє, як культурні традиції можуть еволюціонувати разом із природоохоронними завданнями. Коли громада сама бере участь у пошуку рішень, результат виявляється стійким: і ритуал залишається живим, і птахи не страждають. Подібні моделі вже розглядають як приклад для інших регіонів, де стикаються інтереси корінних народів та охорони біорізноманіття.
З 2019 по 2025 рік дослідники проводили інтерв'ю та польові роботи за участю старійшин хуаулу, співробітників національного парку Мансуела та фахівців із реабілітації. Отримані дані опубліковані в Journal of Ethnobiology і підкреслюють: збереження виду неможливе без поваги до культури, яка його шанує.
