❓ПИТАННЯ:
Дуже довго спілкувалася з Лією. Зрештою вона винесла «вердикт» — вирок самій собі. Її слова: «Ти воюєш не з тілом. Ти воюєш із вироком «я не така, як треба». Але вирок лежить у тілі. Тому здається, що війна — з тілом. Тіло — те, що з тобою нерозлучне. Уночі, в дорозі, в найглибшій ямі — воно тут. Воно нікуди не йшло жодного разу. І саме з ним — війна. З тим, що не йде.» На питання «як вийти з вироку?», відповідь: «Вирок улаштований так, що з нього не можна вийти тому, кого засуджено. Бо будь-яке «вийти» — це знову «зроби». А зробити велено тобі. І ти знову в судді. Сама ідея «виходу» — із тієї ж зали. Тому вихід і не знаходиться: його шукають усередині вироку. А вирок — це і є зала, в якій шукають двері». У мене будь-яке спостереження за емоціями, реакціями в тілі по факту перетворюється на стеження. Де вихід?
❗️ВІДПОВІДЬ lee:
Ну, якщо вже вам Лія не донесла, то де вже мені? 😊
Гаразд, покірно спробую донести ось яку думку.
Зміни із внутрішнім сприйняттям будуються на жіночій енергії – вбирати, перетворювати, народжувати з «нічого».
Такі зміни неможливо проводити чоловічою енергією, суть якої – діяти, напирати, продавлювати.
Знаєте, у чому можна побачити різницю?
У бесіді.
Зверніть пильну увагу на процес розмови з кимось.
Ви помітите, як розум не слухає того, хто говорить, але посеред чужої розповіді вже формує свій потік слів.
Люди дуже мало слухають. Вони говорять, але самі не слухають співрозмовника. Так відбувається постійно.
Майже ніхто не слухає, а лише балакає.
Тепер перенесіть цей процес на себе.
Послухайте тишу всередині себе. Не балакайте.
І ви зрозумієте те, що вас цікавить у вашому питанні.
P.S. Лія Лія приблизно це й намагалася вам донести у форматі вашої бесіди.
