У середу, 20 травня 2026 року, президент Росії Володимир Путін завершив переговори з головою КНР Сі Цзіньпіном у Пекіні. Зустріч відбулася у форматі переговорів у вузькому та розширеному складах із подальшою спільною заявою та пресконференцією, ставши черговим етапом поглиблення стратегічного партнерства між Москвою та Пекіном.
1. Новий етап партнерства: «непохитні узи»
За підсумками переговорів лідери підписали спільну Заяву про зміцнення всеосяжного партнерства та стратегічної взаємодії. У документі наголошується, що Росія та Китай мають намір зберігати «непохитні» зв’язки, що базуються на принципах взаємної поваги та рівноправності.
Обидві сторони заявили, що відносини між країнами вступили у новий етап більш результативного та прискореного розвитку, а двостороннє співробітництво має стати «стратегічним оплотом» для кожної країни на тлі зростаючої глобальної нестабільності.
2. Газ та енергетика: пакет домовленостей та «Сила Сибіру-2»
В енергетиці лідери підтвердили плани розширення співпраці, включаючи великі довгострокові поставки нафти та газу. В адміністрації Кремля повідомили про домовленості щодо ключових проєктів, зокрема щодо розвитку газового маршруту «Сила Сибіру-2» — магістралі, якою планується постачати близько 50 млрд кубометрів газу на рік до Китаю.
При цьому офіційні сторони не розкрили всіх деталей фінансової моделі та термінів запуску, зазначивши лише, що в загальних рисах проєкт узгоджено. Це означає, що угода залишається на стадії політичної згоди, а технічні та юридичні деталі опрацьовуватимуться найближчими місяцями.
3. Україна та міжнародна безпека: акцент на «мирних процесах»
На тлі триваючого конфлікту в Україні Сі Цзіньпін знову наголосив на необхідності «мирного врегулювання» та закликав до припинення бойових дій, що він назвав важливою умовою стабільності енергетичних ринків і глобальних ланцюжків постачання.
У спільній заяві Москва та Пекін вчергове виступили за «комплексний, мирний та сталий» сценарій розв'язання кризи, але без прямої критики жодної зі сторін. Формулювання підкреслюють, що Китай прагне зберігати формальний нейтралітет, проте в реальності продовжує надавати Росії широку економічну та дипломатичну підтримку, зокрема шляхом обходу низки санкційних обмежень.
4. Близький Схід та Іран: заклик до деескалації
Особливу увагу Путін і Сі приділили загостренню ситуації в Ірані та її наслідкам для світових ринків енергоресурсів. Після військової операції США та фактичного перекриття Ормузької протоки ціни на нафту різко зросли, що вдарило по економіці багатьох країн.
Сі Цзіньпін заявив, що «подальших бойових дій слід уникати» і закликав продовжити переговори заради мирного врегулювання. Він також виклав чотири пропозиції щодо зміцнення миру та стабільності на Близькому Сході, спрямованих на деескалацію, припинення бойових дій та зближення міжнародних позицій щодо конфліктів у регіоні.
5. Військова та політична взаємодія: «сподівання ЄС і США поставлені під сумнів»
Військова та політична взаємодія між Росією та Китаєм стала однією з ключових тез зустрічі. У заяві закріплено намір «посилити взаємодію між збройними силами» двох країн, включаючи обмін досвідом, спільні навчання та координацію у сфері безпеки.
Цей крок у Європі та США сприйняли як остаточний «хрест» на сподіваннях щодо розколу між Москвою та Пекіном. Західні дипломати розраховували, що у 2026 році Китай почне дистанціюватися від Росії, проте візит Путіна до Пекіна та підписання нових домовленостей продемонстрували прямо протилежну тенденцію.
6. Економіка та культура: близько 40 документів і «Роки освіти»
В економічній сфері було зазначено, що сторони підписали близько 40 документів щодо співпраці, які стосуються торгівлі, інвестицій, інфраструктури та цифрових технологів. Зокрема, зміцнюються поставки енергоресурсів, розвиток залізничних і транспортних коридорів, а також розширюється співпраця у сфері високих технологій.
Крім того, Путін і Сі оголосили про запуск перехресних «Років освіти» в Росії та Китаї, що має стимулювати академічний обмін, спільні програми та освітні проєкти. Це підкреслює, що відносини двох країн охоплюють не лише політику та військову сферу, а й «м’яку силу» — культуру, науку та освіту.
