Є стрічки, що б’ють наповал із перших кадрів, а є ті, які потребують особливого, майже дегустаційного підходу. Французький фільм «Мене звати Агнетта» належить саме до останніх. Це кіно, яке торкнеться глибин вашої душі, проте вимагатиме дещиці терпіння на самому початку.
Протягом перших хвилин може здатися, що оповідь дещо затягнута, а темп занадто повільний. Але зачекайте ще 10 хвилин! Щойно цей невидимий бар’єр залишиться позаду, ви потрапите у вир неймовірної енергії. Фільм розкривається, стає динамічним, радісним і неймовірно смачним. Ми б охарактеризували його так: французький, філософський, сучасний і водночас позачасовий фільм, що врізається в пам'ять. Саме тому доречне порівняння з вином.
Це кіно сповнене мудрості. І тут важить кожне слово: воно саме сповнене, а не перенасичене чи набите банальними істинами до нудоти. Режисер подає сенси з бездоганним смаком, із почуттям та правильно розставленими акцентами. Це як хороше вино, яке потрібно не просто випити, а відчути весь його букет.
Герої картини ведуть діалоги, які хочеться розібрати на цитати й берегти в серці як маніфест особистої свободи:
— Знаєш, кому я найбільше заздрю через їхню свободу? Французам! Вони п’ють, їдять шкідливу їжу, і їм геть байдуже, що про них подумають інші.
— А з чого ти взяла, що комусь взагалі є діло до тебе? Подивися, спробуй — і побачиш, що всім абсолютно начхати. Тож піди і зроби те, на що ніяк не наважувалася! І не вибачайся!
Ці слова стають ключем до розуміння того самого французького шарму, який так тонко підмічено у стрічці. Адже тут французи — це не просто національність, це стан душі, гімн розкутості:
— Але зате: французи — це люди, які не судять, люди, які нікого не засуджують!
Глядачі та критики вже встигли охрестити «Агнетту» новими «1+1». І це порівняння цілком виправдане: тут та ж сама іскриста легкість, той самий життєствердний гумор і неймовірна теплота. Проте є одна суттєва відмінність. В «Агнетті» ніхто не хворіє і не помирає. Це історія не про подолання трагедії, а про чисту радість буття, про свободу бути собою тут і зараз.
— Ніколи не дивись на мене так. Я просто хочу танцювати. Усе, чого я хочу — танцювати.
Цей крик душі пробиває четверту стіну і звертається безпосередньо до глядача. А що заважає вам танцювати?
Фільм легкий, із тонким гумором і глибокою мудрістю, що проникає в саме серце. Він залишає приємний, теплий посмак у грудях.
І повірте, коли підуть титри, ви жодної миті не пошкодуєте про згаяний час. Навпаки, вам захочеться негайно вийти на вулицю, вдихнути на повні груди і нарешті припинити вибачатися за те, що ви живете власне життя. Саме тому оцінка Gaya — 9.0/10
