Чотири користувачі обмінюються заплутаними фотонами шістьма попарними каналами на відстані 20 км, і при цьому ніхто не довіряє вимірювальним пристроям — результат усе одно підтверджує справжній квантовий зв'язок.
Китайська група під керівництвом Хе Лу експериментально реалізувала measurement-device-independent верифікацію та кількісну оцінку заплутаності в повністю зв'язаній time-bin квантовій мережі. Учені використали широкосмугове джерело на періодично поляризованому ніобаті літію на ізоляторі та щільне хвильове мультиплексування, щоб розподілити всі шість парних заплутаних каналів між чотирма користувачами оптичним волокном завдовжки 20 км. Довірені вхідні стани кодували в поляризаційному ступені свободи тих самих фотонів, які несли time-bin заплутаність, — це дало змогу обійтися без додаткових фотонів і активної стабілізації довгих ліній.
Звичайні свідки заплутаності можуть помилятися, якщо вимірювальні прилади ненадійні. Тут же вимірювання проводилися незалежно від пристроїв: поляризаційне кодування слугувало своєрідним «внутрішнім еталоном», який не залежить від того, як саме детектори реєструють фотони. Уявіть терези, чиї показання можуть підробити, — але ви все одно дізнаєтеся точну вагу, бо заздалегідь заклали відомий еталон прямо у вимірюваний об'єкт.
Усі шість зв'язків показали від'ємні значення MDI-свідка, що перевищують поріг роздільності більш ніж на сто стандартних відхилень. Заплутаність зберігалася без активної корекції фази у волокні, що спрощує масштабування.
Результати, опубліковані в Physical Review Letters 30 вересня 2026 року, демонструють практичний шлях до надійної характеризації заплутаності у великих мережах, де вимірювальні пристрої можуть бути скомпрометовані.
Тепер квантові мережі можуть зростати, не вимагаючи абсолютної довіри до кожного детектора на лінії.
