Ми звикли вважати гравітацію чимось настільки природним, що майже не помічаємо її впливу. Вона супроводжує нас із першим подихом, допомагаючи мозку визначати положення тіла у просторі та непомітно формуючи наше відчуття власного «я». Проте що трапляється, коли ця незмінна опора раптом зникає?
Саме це питання досліджують автори нової статті «Космічна одіссея: як мікрогравітація змінює роботу мозку та досвід свідомості», опублікованої в журналі Frontiers in Psychology.
Дослідники пропонують поглянути на мікрогравітацію не лише як на фізичне випробування для організму, а і як на унікальну можливість пізнати природу самої свідомості. На їхню думку, земне тяжіння є одним із найфундаментальніших орієнтирів для нашого мозку. Протягом мільйонів років еволюції нервова система вчилася передбачати та враховувати цей вплив під час кожного нашого руху.
В умовах невагомості цей звичний фундамент несподівано зникає. Вестибулярний апарат починає отримувати нетипові сигнали, звичне відчуття верху та низу порушується, а мозок змушений заново вибудовувати внутрішні моделі тіла та навколишнього простору.
Автори пов’язують ці процеси з теорією активного висновку, згідно з якою мозок безперервно будує прогнози щодо навколишнього світу та зіставляє їх із даними від органів чуття. Коли один із ключових орієнтирів — гравітація — перестає діяти звично, кількість помилок у прогнозуванні різко зростає. Як наслідок, мозок адаптується до нової реальності, переглядаючи власні уявлення про положення тіла та взаємодію з довкіллям.
Цікаво, що деякі описи досвіду астронавтів нагадують зміни сприйняття, які спостерігаються у змінених станах свідомості. Люди розповідають про незвичне відчуття простору, зміну сприйняття власного тіла та почуття виходу за межі звичних кордонів особистості. Автори наголошують, що подібні спостереження ще потребують детального вивчення, проте вони дозволяють розглядати космос як своєрідну лабораторію для дослідження людської свідомості.
У статті не стверджується, що невагомість «посилює» свідомість. Натомість вона відкриває нову перспективу: цілком можливо, що наше відчуття реальності та власного «я» залежать від гравітації значно сильніше, ніж ми звикли вважати.
Якщо ця гіпотеза отримає підтвердження у майбутніх дослідженнях, космічні польоти нададуть ученим унікальний шанс зрозуміти, які саме механізми лежать в основі переживання власного «я» та як мозок створює цілісну картину суб’єктивного досвіду.
