Дослідники з Медичного центру Джорджтаунського університету здійснили прорив у розумінні того, як мозок фізично змінює свою структуру під час переходу певної навички від стадії свідомого контролю до повного автоматизму.
На прикладі масштабного дослідження, у якому добровольці сортували зображення автомобілів, науковці продемонстрували, що мозок діє значно складніше, ніж просто прискорює виконання завдання. Він фізично переносить цей процес у зовсім іншу ділянку мозку, вивільняючи ресурси для справжньої паралельної роботи. Це спростовує багаторічний міф про те, що люди начебто здатні лише на швидке перемикання між справами.
Протягом п’яти-десяти тижнів добровольці виконали понад 30 тисяч спроб сортування автомобілів у мобільному додатку, навчаючись розрізняти найтонші нюанси між схожими образами. Дослідники двічі сканували мозок учасників за допомогою функціональної МРТ та електроенцефалографії (ЕЕГ): на самому початку та після завершення тренування.
Саме цей лонгітюдний підхід дозволив побачити, як інтенсивна практика буквально переформатовує нейронну архітектуру мозку, створюючи нові ланцюги там, де їх раніше не існувало.
На ранніх етапах навчання завдання вимагало напруженої роботи префронтальної кори — ділянки мозку, відповідальної за свідоме прийняття рішень, планування та вольовий контроль.
Ця зона, як з’ясувалося, нагадує вузьке горличко пляшки: вона здатна одночасно тримати у фокусі лише одну складну справу. Саме тому під час навчання водінню вся ваша увага повністю поглинута процесом. Проте після тижнів інтенсивної практики відбулося кардинальне перемикання: активність цілком змістилася у скроневу кору — відділ, що спеціалізується на розпізнаванні об’єктів та довготривалому зберіганні пам’яті. Тепер інформація могла оминати бар’єр у префронтальній корі й напряму потрапляти до зон, відповідальних за швидку автоматичну відповідь.
«Досвід перебудовує мозок так, щоб оминути це вузьке місце в лобовій частці та підвищити автоматизм», — пояснив старший автор дослідження Максиміліан Різенхубер, професор нейронауки в Медичному центру Джорджтауна та співдиректор Центру нейроінженерії.
Ефект був вражаюче очевидним: що сильніше завдання зміщувалося у скроневу кору, то краще учасники справлялися з другою справою водночас — це прямий і незаперечний доказ справжньої багатозадачності, а не просто швидкого перемикання уваги. Реальність мультитаскінгу, про яку науковці довго сперечалися, нарешті отримала наукове підтвердження.
Дослідження пояснює, чому звички так дивовижно важко змінювати. Добре засвоєна поведінка закріплюється в нейронних ланцюгах, які працюють майже незалежно від свідомого контролю. Ось чому, коли шкідлива звичка стає повністю автоматичною, простого «бажання змінитися» недостатньо — звична дія запускається без участі префронтальної кори, яка зазвичай забезпечує вольове управління. Ця наукова знахідка має практичне значення: вона показує, що для зміни вкорінених звичок потрібні інші підходи, ніж просто обіцянки або зусилля волі.
Відкриття також проливає світло на фундаментальну відмінність між людським мозком і сучасним штучним інтелектом. Нейронні мережі можуть розпізнавати образи та обробляти дані, проте вони не здатні переносити засвоєні навички в нові контексти — вони не вчаться перебудовувати власну структуру у відповідь на отриманий досвід.
Людський мозок натомість використовує старі знання, переведені на автопілот, як будівельний матеріал для опанування нових навичок. Це дозволяє людям швидко засвоювати нові вміння, спираючись на вже знайомі процеси. Така фундаментальна різниця вказує на важливий шлях розвитку ШІ, здатного по-справжньому вчитися на досвіді, а не просто накопичувати параметри.
Дослідження під назвою «Extensive Experience Remodels Neural Task Circuitry to Escape the Frontal Bottleneck and Increase Automaticity of Categorization» було опубліковане в журналі Journal of Cognitive Neuroscience 4 червня 2026 року. Авторами праці є Патрік Кокс (перший автор), Клара Шолль, Маріса Лоуз, Нельсон Хаймс, Сюн Цзян та Максиміліан Різенхубер — усі представники Джорджтауна. Фінансування надійшло від Національного наукового фонду, Лабораторії армейських досліджень та фонду ARCS.
Дослідники вже планують наступний етап: з’ясувати, які саме нейронні сигнали запускають перенесення навички з однієї ділянки мозку в іншу, та визначити, які типи завдань взагалі здатні досягти справжнього паралелізму.
