Офіційні заяви про глухий кут у перемовинах між США та Іраном приховують активну роботу залаштункових каналів через Анкару, Каїр та Ісламабад, де економічні інтереси сторін переважають над публічною риторикою.
Ситуацію визначають структурні чинники, незалежні від зміни адміністрацій: санкції тиснуть на іранську економіку, тоді як Вашингтону необхідна стабільність поставок нафти та контроль над ядерною програмою Тегерана. Туреччина використовує свій статус транзитного хаба для іранського газу й товарів, Єгипет спирається на військову допомогу США, паралельно підтримуючи зв’язки з іранськими партнерами в регіоні, а Пакистан балансує між саудівським фінансуванням і потребою уникнути ескалації на кордоні з Іраном.
Наразі вирішального значення набувають внутрішні дедлайни: бюджетні цикли у США, вибори в Туреччині та тиск на економіку Пакистану через зовнішні борги. Цей брак часу змушує всіх учасників шукати швидких, нехай і непублічних компромісів, які не вимагають повного скасування санкцій.
Прихований підтекст полягає в тому, що головними вигодонабувачами від тривалої невизначеності є саме посередники: Туреччина заробляє на обході санкцій, Єгипет отримує додаткові безпекові гарантії, а Пакистан зберігає статус вагомого регіонального гравця. Офіційні заяви про безкомпромісну позицію лише маскують ці взаємні вигоди.
Історичний прецедент 2013–2015 років, коли Оман і Казахстан забезпечували роботу паралельних каналів, доводить, що реальні прориви відбуваються саме через треті країни, а не під час прямих переговорів. Різниця сьогодні полягає в тому, що залучено одразу трьох гравців із власними економічними інтересами, що підвищує стійкість каналів комунікації.
Домінуючі сили сходяться в точці обмеженої угоди: часткове послаблення санкцій в обмін на обмеження збагачення урану та обмін ув'язненими. Такий фінал дозволить усім сторонам зберегти обличчя та отримати конкретні економічні дивіденди протягом наступних шести місяців.
Два вагомі контраргументи — можливе посилення позиції Ізраїлю та раптовий стрибок цін на нафту — можуть зірвати цей процес, проте вони потребують зовнішніх тригерів, яких наразі не видно. Прогноз залишається актуальним, якщо не відбудеться різкого загострення ситуації в Перській затоці.
Ключовим індикатором стане публічна заява турецького міністра закордонних справ про "конструктивні контакти" протягом найближчих чотирьох тижнів; її поява підтвердить рух наміченим курсом.
Слідкуйте за будь-якими повідомленнями про спільні енергетичні проєкти Туреччини та Ірану — саме там проявиться реальний прогрес у переговорному процесі.
