У лабораторії Оксфордського університету дві групи іонів стронцію та кальцію, розділені оптичними волокнами, зберегли квантову заплутаність понад десять секунд. Це не просто рекорд — це перший випадок, коли віддалену заплутаність успішно «перекладено» в довготривалу атомну пам'ять усередині розподіленої мережі.
Команда під керівництвом Габріеля Аранеди використала два вузли. У кожному містилося по одному іону стронцію та кальцію, утримуваних електромагнітними полями. Іони стронцію випромінювали фотони, які збирали на центральній станції та вимірювали за протоколом Белла. Збіг детекцій означав, що іони стронцію стали заплутаними на відстані. Потім заплутаність перенесли на іони кальцію — їхні стани виявилися менш чутливими до магнітних шумів.
Уявіть дві монети, які завжди падають одним боком догори, навіть якщо їх підкинули в різних містах і ніхто не дивився. Саме так поводиться заплутаність: стан однієї частинки миттєво визначає стан іншої, незалежно від відстані. Тут же цей стан ще й «заморозили» в іонах кальцію, щоб він не зруйнувався за мілісекунди.
У результаті дослідники отримали заплутані стани, що включають до чотирьох іонів двох різних елементів, розподілених між двома вузлами. Час зберігання в кальцієвій пам'яті перевищив десять секунд — на порядки довше, ніж у мережевих кубітів на стронції. Роботу опубліковано в Physical Review Letters 21 жовтня 2026 року.
Це відкриває шлях до розподілених квантових комп'ютерів, де окремі процесори працюють разом як єдина система, до віддалених квантових датчиків і порівняння атомних годинників. Наступний крок — складніші протоколи з корекцією помилок і захищеним квантовим зв'язком.
Така пам'ять перетворює ефемерний квантовий зв'язок на стійкий ресурс, яким можна керувати й зберігати.
