12 серпня музика одночасно увійшла у два простори Темряви — один видимий, інший звучний.
В Ісландії Бйорк зібрала людей танцювати в момент, коли Місяць повністю закрив Сонце і денне небо приблизно на хвилину занурилося в темряву.
На протилежному боці планети, в Австралії, композитор і саунд-дизайнер перетворили ідею темної енергії — загадкового компонента, пов'язаного з прискореним розширенням Всесвіту, — на просторову симфонію.
Дві події відбулися незалежно одна від одної, але прозвучали як частини одного космічного твору.
Вони розповіли про Темряву не як про зникнення Світла, а як про глибину, в якій ще не проявлена сила стає чутною.
64 секунди між Світлом і Темрявою
12 серпня в ісландському Хабнарфьордюрі відбувся одноденний фестиваль Echolalia, створений навколо повного сонячного затемнення.
Його майданчиком став парк скульптур Víðistaðatún, розташований у смузі повної фази. Близько 17:48 за місцевим часом Місяць повністю закрив Сонце. Звичне денне світло зникло приблизно на 64 секунди.
Це було перше повне сонячне затемнення, що спостерігалося з Ісландії з 1954 року. Для столичного району подія виявилася ще рідкіснішою: Рейк'явік не бачив повної фази з 17 червня 1433 року — протягом 593 років. Наступне повне затемнення тут очікується лише у 2196 році.
Але у Víðistaðatún Темряву не зустрічали мовчанням.
Бйорк виступила з DJ-сетом. Разом з нею у програмі брали участь венесуельська виконавиця та продюсерка Arca, ісландська артистка Ronja Jóhannsdóttir та електронне тріо Sideproject.
Echolalia продовжила традицію музичних вечорів Mánakvöld, під час яких Бйорк запрошує друзів грати музику під повним Місяцем. Цього разу люди зібралися не під місячним світлом, а всередині місячної тіні — у просторі, де день і ніч на мить зіткнулися.
Коли зникло звичне джерело Світла, музика залишилася.
Вона стала ниткою, що поєднала людей із Землею, одне з одним і з тим, що відбувалося в небі.
Момент повної присутності
Сонячне затемнення змінює не тільки видимий світ. Різко слабшає освітлення, може знижуватися температура повітря, інакше починають поводитися деякі тварини. Змінюється і людське сприйняття: короткий проміжок часу переживається надзвичайно гостро.
У звичайному концерті музика розвивається всередині заздалегідь підготовленого простору. В Echolalia саме небо стало частиною сценографії, а рух місячної тіні — частиною партитури.
Затемнення неможливо поставити на паузу, переграти чи повторити на біс. Воно нагадує, що справжнє переживання народжується тільки з присутності.
Echolalia розкривалася не тільки через DJ-сети. Навколо затемнення проходили спільні творчі практики. У майстерні Movement & Mixing Symbiosis учасники поєднували вільний рух, імпровізацію та звук, створюючи оригінальний колективний перформанс для зустрічі повної фази. Так межа між артистом і глядачем поступово зникала: кожен міг стати частиною спільної партитури.
На 64 секунди звична межа між днем і ніччю розчинилася. Люди не спостерігали Темряву збоку — вони увійшли в неї тілом, диханням і танцем.
На іншому кінці Землі зазвучав невидимий Всесвіт
Того ж дня, 12 серпня, в історичному Theatre Royal австралійського Хобарта відбулася прем'єра твору VAST: Where Sound Meets the Cosmos.
Тасманійський композитор Костянтин Кукіас та нідерландський саунд-дизайнер Віллем ван Ервен Доренс створили просторову музичну роботу, натхненну одним із найдивовижніших відкриттів сучасної астрофізики.
У 1998 році дві незалежні групи вчених, що спостерігали далекі наднові, дійшли несподіваного висновку: розширення Всесвіту не сповільнюється під дією гравітації, як передбачалося, а прискорюється.
У 2011 році Сол Перлмуттер, Браян Шмідт та Адам Рісс отримали за це відкриття Нобелівську премію з фізики.
Причина прискореного розширення досі залишається невідомою. Для її позначення вчені використовують термін «темна енергія». Згідно із сучасною космологічною моделлю, на неї припадає приблизно 68% загального енергетичного складу Всесвіту.
Однак темна енергія не є звичайною темрявою і не створює звуків, які можна записати мікрофоном. Тому VAST — не буквальна соніфікація наукових даних, а художня спроба відчути через звук те, що неможливо побачити безпосередньо.
Всесвіт із голосів та звукових частинок
Для VAST історичний театр перетворили на об'ємний 360-градусний звуковий простір.
У творі поєднано:
- понад 120 записаних голосів;
- матеріал, виконаний 80 інструменталістами;
- живий міжнародний ансамбль;
- спеціально розроблена система просторового звуку;
- звукові елементи, що рухаються навколо слухачів як частинки невидимого поля.
Голоси та інструментальні лінії розділяються, наближаються, зіштовхуються та віддаляються. Вони кружляють навколо слухачів, розпадаються на окремі елементи й знову збираються в музичну матерію, що розвивається.
Звукова композиція створює відчуття простору, який продовжує розширюватися.
Всесвіт із голосів та звукових частинок
Для VAST історичний театр перетворили на об'ємний 360-градусний звуковий простір.
У творі поєднано:
- понад 120 записаних голосів;
- матеріал, виконаний 80 інструменталістами;
- живий міжнародний ансамбль;
- спеціально розроблена система просторового звуку;
- звукові елементи, що рухаються навколо слухачів як частинки невидимого поля.
Голоси та інструментальні лінії розділяються, наближаються, зіштовхуються та віддаляються. Вони кружляють навколо слухачів, розпадаються на окремі елементи й знову збираються в музичну матерію, що розвивається.
Звукова композиція створює відчуття простору, який продовжує розширюватися.
Композитор VAST Костянтин Кукіас описує задумане ним переживання так:
«Я уявляю глядачів, що ширяють у невагомості в темряві, дрейфуючи між невидимими галактиками, тоді як їхнє власне серцебиття тихо входить у ритм музичного плину. Це не видовище, на яке дивляться, а безмежність, у якій зникають».
У цій фразі розкривається сама суть VAST. Глядачеві пропонують не спостерігати за Всесвітом збоку, а увійти всередину його звучання — дозволити межі між власним серцебиттям, музикою та простором поступово розчинитися.
Два прояви однієї космічної Темряви
В Ісландії Темрява стала видимою: тінь Місяця пройшла поверхнею Землі і закрила Сонце. Люди танцювали всередині космічної тіні.
В Австралії вона залишилася невидимою, але набула просторового голосу через художній образ темної енергії. Люди слухали, як звук створює відчуття космосу, що розширюється.
Одна Темрява прийшла як мить зникнення звичного світла.
Інша розкрилася як безперервний рух і розширення.
Важливо не змішувати ці явища науково: місячна тінь і темна енергія мають абсолютно різну природу. Але в мистецтві вони зустрілися як два образи невідомого — того, що змінює наше сприйняття і змушує почути світ глибше.
Вони нагадали: Темрява не завжди є порожнечею, відсутністю або кінцем.
Іноді це простір, в якому ще нічого не набуло форми, але вже присутні можливість, рух і енергія народження.
95% невидимого Всесвіту
Все, що ми можемо безпосередньо спостерігати, — зірки, планети, галактики та звичайна речовина наших тіл — становить менше 5% космічного енергетичного бюджету.
Близько 27% припадає на темну матерію і приблизно 68% — на темну енергію. Разом ці поки що не пояснені компоненти становлять близько 95% Всесвіту.
Ми не бачимо темну матерію безпосередньо, але помічаємо її гравітаційний вплив. Ми не знаємо природи темної енергії, але спостерігаємо пов'язане з нею прискорене розширення простору.
Виходить, майже весь Всесвіт розкривається перед нами не через прямий зір, а через зв'язки, наслідки та взаємодії.
Невидиме не означає неіснуюче. Іноді саме воно формує рух видимого світу.
Темрява як наша внутрішня сила
Ми звикли пов'язувати силу зі світлом, ясністю та проявленістю. Нам здається, що спочатку необхідно все побачити, зрозуміти та назвати — і лише потім зробити крок.
Але насіння розкривається в темній землі. Нове життя розвивається у просторі, куди не проникає світло. Музика народжується з тиші, а перший звук з'являється там, де мить тому нічого не було чутно.
Внутрішня Темрява також не завжди означає страх чи втрату шляху.
Вона може бути глибиною свідомості, де збирається ще не проявлена сила. Місцем, в якому завершується колишня форма і дозріває нова. Простір, де ми перестаємо шукати всі відповіді зовні і починаємо чути власний ритм.
Темрява не забирає наше Світло. Вона дає йому глибину. Вона — колиска можливого.
Що це додало у звучання планети?
12 серпня планета почула Темряву одразу у двох регістрах.
Через Echolalia вона прозвучала як танець у момент, коли Сонце зникло і ніч зіткнулася з днем.
Через VAST — як просторова музика невидимого компонента, з яким наука пов'язує прискорене розширення Всесвіту.
Ці події додали у звучання планети відчуття глибини невідомого.
Світло дозволяє побачити форму. Темрява відкриває простір, з якого ця форма народжується.
І коли ми перестаємо боротися з власною глибиною, вона більше не здається місцем, де ми можемо загубитися.
Вона стає Джерелом, з якого ми починаємо звучати на повну силу.
