Найбільший російський банк готовий розширити список активів, які можна залишити в заставу під кредит. Йдеться не лише про біткоїн, а й про ефір, а також про стейблкоїн USDT. Заява заступника голови правління Сбера Анатолія Попова прозвучала напередодні набрання чинності нового закону про цифрові активи — з 1 вересня 2026 року.
За словами Попова, банк уже провів пілот з біткоїном і тепер планує додати ефір та USDT, але лише після того, як Центробанк офіційно дозволить їхній публічний обіг. Раніше ЦБ включив ці три активи до списку допущених до регульованих торгів на підставі капіталізації, обсягів та п'ятирічної історії цін на іноземних майданчиках. Обсяги криптоторгівлі в Росії, за оцінкою Сбера, можуть сягнути 4 трлн рублів уже в перший рік.
Тут криється важливий парадокс: криптовалюту в Росії досі не можна використовувати як засіб платежу всередині країни, але її вже визнають повноцінним забезпеченням за кредитами. Банк не видає гроші «під обіцянку», а фіксує реальний актив, який можна продати у разі дефолту. Це змінює звичну логіку застави — замість квартири чи автомобіля клієнт може залишити цифрові монети, чия вартість визначається глобальним ринком.
Для позичальника такий інструмент дає доступ до ліквідності без продажу активів. В умовах ключової ставки 14 % багато хто вважає за краще не фіксувати збитки від продажу, а взяти кредит під заставу. Для банку це спосіб диверсифікувати забезпечення та залучити клієнтів із криптоіндустрії — майнерів, трейдерів, компаній з іноземною виручкою. При цьому ризики залишаються: волатильність ефіру вища, ніж у біткоїна, а USDT несе в собі ризик заморозки з боку емітента.
Сбер уже має досвід: у грудні 2025 року банк видав першу біткоїн-заставу корпоративному позичальнику — майнінговій компанії Intelion. Тепер інфраструктура готова до масштабування. Новий закон створює рамки для кастодіальних послуг та цифрових депозитаріїв, що знижує операційні ризики для банку.
Зрештою традиційна фінансова система поступово впускає криптоактиви не як спекулятивний інструмент, а як один із видів забезпечення. Для звичайного клієнта це сигнал: цінність активу більше не визначається лише його «офіційним» статусом, а здатністю зберігати та передавати вартість у регульованому середовищі. Банки вчаться працювати з тим, що раніше вважали маргінальним.
