Гарвардський астрофізик Аві Леб, який очолює Наукову консультативну раду з неопізнаних аномальних явищ (UAP Science Advisory Council), останніми днями зробив заяви, які виводять тему позаземних технологій із тіні багаторічного замовчування на відкриту сцену. В інтерв'ю Джессі Воттерсу на Fox News він прямо заявив, що вважає великим привілеєм допомагати адміністрації Трампа розібратися в природі UAP. Леба було призначено Управлінням директора національної розвідки для роботи з Білим домом, Пентагоном, розвідувальною спільнотою та ФБР. Його завдання — аналізувати вже наявні дані та добувати нові, щоб остаточно зрозуміти, з чим людство має справу.
Hosting a UAP salon at my home. Here with Avi Loeb, Garry Nolan, Whitley Striber, Peter Skafish and Ryan Graves. Discussing the Science and tech and disclosure.
За словами вченого, існують дві основні версії походження технологічних UAP. Перша — це секретні проєкти держав-суперниць. У такому разі йдеться про серйозну загрозу національній безпеці: об'єкти фіксують над стратегічними об'єктами, вони зависають, маневрують способами, недоступними відомій людській техніці. Друга версія — нелюдські технології. Тут ставка значно вища. Якщо матеріал виявиться справді інопланетним, це стане найбільшим відкриттям в історії науки. Відрізнити одне від одного, на думку Леба, відносно просто: людські технології розвиваються поступово, крок за кроком. Чужа цивілізація могла вдосконалювати свої системи тисячі, мільйони або навіть мільярди років. Сліди такого розриву будуть видні у складі матеріалів, складності конструкції та функціональних можливостях.
Особливо важливі фізичні зразки. Якщо в уряду або пов'язаних із ним корпорацій є уламки апаратів чи цілі апарати, ретельний науковий аналіз одразу покаже їхнє походження. Саме про це Леб говорив Воттерсу: доступ до реальних матеріалів знімає необхідність нескінченно сперечатися про розмиті кадри.
І ось тут з'являється деталь, яка робить історію по-справжньому гострою. Два дні тому Леб гостював у Лінн Лір. На стіні їдальні висіла велика дошка, яка колись належала фізику і була перетворена господинею на витвір мистецтва. За вечерею зібралися члени консультативної ради — Пітер Скафіш, Ґері Нолан, Раян Ґрейвс. Кожен ділився своїм досвідом зустрічей з аномаліями. Один із найшанованіших гостей повідомив Лебу те, що почув від чиновника найвищого рівня в Пентагоні: Сполучені Штати володіють інопланетними технологіями та пов'язаними з ними біологічними матеріалами.
Леб не став згладжувати кути. Він зазначив, що доступ до цих матеріалів позбавить необхідності витрачати час на інтерпретацію нечітких відеозаписів програми PURSUE. Науковий аналіз складу, структури та властивостей одразу відповість на головне питання. Біологічні зразки, якщо вони справді існують, можуть виявитися ще красномовнішими: інша молекулярна хімія, інша хіральність генетичного матеріалу, сліди синтетичної біології — усе це неможливо сплутати із земним життям.
На тій самій зустрічі в Лос-Анджелесі, де був присутній і засновник фонду XPRIZE Пітер Діамандіс, Леб запропонував створити спеціальний конкурс. XPRIZE — це відома неприбуткова організація, яка влаштовує великі грошові змагання з чіткою метою: хто першим доведе результат, той отримує мільйони доларів. Саме так на початку 2000-х було запущено приватний космос. Тепер Леб і Діамандіс обговорюють XPRIZE на суму близько десяти мільйонів доларів за пред'явлення об'єкта або матеріалів, науковий аналіз яких однозначно покаже нелюдське походження. Такий приз може прискорити пошук і спонукати тих, хто вже володіє подібними артефактами, вийти з ними у відкрите наукове поле.
Ці слова звучать на тлі вже запущеного процесу. Директива президента Трампа про розсекречення даних щодо UAP створила нову атмосферу всередині державних структур. Рада, яку очолює Леб, отримала мандат працювати з наявними матеріалами і, якщо потрібно, збирати нові дані спільно з Пентагоном. Те, що раніше роками ховали за грифами секретності, тепер поступово виходить назовні. Свідчення високопосадових джерел, науковий запит на прямий доступ до артефактів, ідея потужного грошового стимулу та готовність частини державного апарату рухатися в бік відкритості — усе це складається в картину, де замовчування більше не виглядає абсолютним. Якщо матеріали справді існують, їхнє вивчення може поставити крапку в одному з найдовших мовчань сучасності. І тоді людство отримає не чергову теорію, а конкретні докази того, що ми не одні.
