Римська імперія, з I століття до н.е. до IV століття н.е., підтримувала військові, дипломатичні та комерційні контакти з регіонами субсахарської Африки. Незважаючи на поширену віру в непрохідність Сахари, римляни розглядали її як складну, але подоланну перешкоду для багатих земель та торгових шляхів південної Африки.
В результаті експедицій та торговельних відносин були встановлені важливі маршрути, що з'єднували Середземномор'я з субсахарськими територіями. Посередники, включаючи жителів пустельних регіонів, обмінювали римські товари – вино, оливкову олію, тканини – на золото, слонову кістку, спеції та рабів, що надходили з глибин Африки.
Археологічні знахідки римських монет та артефактів, виявлені в сучасних Малі, Уганді та Кенії, підтверджують ці торговельні контакти, хоча експансія Риму в цих регіонах була обмеженою.
Політика Риму в Північній Африці включала контроль над колишніми карфагенськими територіями, Нумідією та Мавретанією, а також Єгиптом, що дозволяло їм управляти ключовими ресурсами та забезпечувати торговельні шляхи. Військові гарнізони та дипломатичні місії досягали південних кордонів Єгипту та північного Судану, демонструючи стратегічний інтерес Риму до цих земель.
Ці контакти та торгівля значно вплинули на соціально-культурний розвиток субсахарських африканських регіонів, сприяючи обміну знаннями, технологіями та товарами між цивілізаціями. Торгові шляхи через Сахару стали артеріями, що з'єднують стародавній світ та Африку, відкриваючи нові можливості для економічної та культурної взаємодії.
Таким чином, римські експедиції та торгівля, незважаючи на природні бар'єри, відіграли важливу роль у встановленні зв'язків між Середземномор'ям та Африкою, залишивши значний слід в історії та археології обох регіонів.