Комплексне генетичне дослідження, яке проаналізувало мітохондріальні геноми сотень мамонтів, надало безпрецедентне розуміння еволюційної історії цих гігантів льодовикового періоду. Дослідники зі Стокгольмського університету та Центру палеогенетики у Швеції проаналізували мітогеноми 34 мамонтів, включаючи 11 надзвичайно старих зразків, що датуються понад 129 000 років тому, до раннього та середнього плейстоцену.
Порівнюючи ці нові мітогеноми з понад 200 раніше опублікованими, дослідницька група змогла простежити основні гілки в родинному дереві мамонтів, узгодивши їх зі значними кліматичними змінами та змінами населення під час льодовикового періоду. Результати показують, що Сибір була початковою батьківщиною основних ліній мамонтів, де коливання чисельності населення та міграції відігравали вирішальну роль у виникненні, поширенні та остаточному вимиранні різних генетичних груп.
Дослідження також виявило, що мамонти під час пізнього плейстоцену поділялися на три окремі генетичні групи, усі з яких мали спільного предка близько 780 000 років тому, що приблизно відповідає оцінюваній появі шерстистого мамонта як окремого виду. Значне скорочення популяції близько 285 000 років тому, ймовірно, зменшило генетичне різноманіття, після чого відбувся сплеск нових ліній, потенційно пов’язаний зі змінами клімату. Ці аналізи пропонують детальне розуміння того, як основні демографічні події формували генетичне різноманіття мамонтів з плином часу.