У квітні 2026 року в центрі уваги знову опинився один із найбільш закритих наукових об'єктів США — Лос-Аламоська національна лабораторія в Нью-Мексико. Саме тут, як стверджується в новому документальному фільмі, протягом десятиліть проводилися секретні роботи з вивчення непізнаних літаючих об'єктів. Приводом для чергової хвилі інтересу стали не лише нові витоки інформації, а й два загадкові зникнення співробітників лабораторії, що сталися за останній рік.
Tweet not found
The embedded tweet could not be found…
Спочатку, у травні 2025-го, зник 78-річний інженер на пенсії Ентоні Чавес. Він вийшов на прогулянку, залишивши вдома гаманець та ключі, — і відтоді його ніхто не бачив. За місяць зникла Мелісса Касіас, адміністративна співробітниця лабораторії. Вона відвезла обід доньці, а потім просто розчинилася: камери зафіксували, як вона йшла вздовж шосе наодинці, а її телефони були скинуті до заводських налаштувань. Ці випадки є частиною ширшої та тривожної серії: за останні роки у США зникли або загинули вже близько одинадцяти вчених, пов'язаних з оборонними та ядерними проєктами.
Поворотним моментом став витік з архіву покійного керівника відділу кібербезпеки Лос-Аламоса. Його син, розбираючи речі батька, натрапив на папку з внутрішніми меморандумами, малюнками та полароїдними знімками. Матеріали передали журналісту Джеремі Корбеллу, який уже 11 років збирає дані про НЛО (UAP). У його новому фільмі "Sleeping Dog", прем’єра якого запланована на 30 травня, ці документи вперше будуть представлені широкому загалу.
Що ж саме в них міститься? Центральним артефактом є порядок денний закритої наради від 24 квітня 1991 року, яка проходила в самій лабораторії. На зустрічі були присутні представники ЦРУ, АНБ, ВМС та армії США. Обговорювали "атмосферні аномалії": інцидент у Галф-Бриз 1987 року у Флориді та бельгійську хвилю НЛО 1989-го. Йшлося про радянські "пропозиції", розробку датчиків та співпрацю з університетами — MIT і Стенфордом. Поруч — ескізи очевидців: дископодібні апарати з плоскою верхньою частиною, центральною стійкою, "спідницею" та характерним штрихуванням корпусу. Деякі зображення виконані при 39- та 40-кратному збільшенні.
Дивно, але ці спостереження майже ідеально збігаються з технічними описами з радянських архівів Чернохаєва, які стали публічними ще в листопаді 2024 року. Там вказані ті ж пропорції: діаметр близько 30 метрів, центральна кабіна з реактором, "спідниця" — соленоїдна решітка, що генерує нейтринно-магнітний потік, а штрихування — це вісім радіальних титанових стрингерів. Інженерні розрахунки маси, матеріалів та тяги виглядають так, ніби їх робили не теоретики, а конструктори реальної машини.
Корбелл підкреслює: документи дають "абсолютне підтвердження" того, що уряд США довгі роки намагався зрозуміти не лише природу НЛО, а й наміри тих, хто ними керує. "Я знав деяких вчених особисто, — говорить він у фільмі, — і вони ніколи не згадували, що займалися подібними дослідженнями".
Звісно, скептики вже називають ці матеріали "занадто зручними" і вимагають незалежної експертизи. Проте факт залишається фактом: витік із самого серця американської ядерної науки знову порушує питання — наскільки глибоко держава занурена у вивчення того, що офіційно іменують "атмосферними аномаліями". Поки фільм не вийшов, а пошуки зниклих вчених тривають, історія Лос-Аламоса нагадує: іноді найбільші таємниці зберігаються не в космосі, а в папках на горищі колишніх співробітників.
