Стоунхендж: розкриття його потенційної ролі як стародавнього центру зцілення та поховання

Нещодавні археологічні знахідки свідчать про те, що Стоунхендж міг слугувати стародавнім центром зцілення, залучаючи людей з віддалених регіонів, які шукали терапевтичні ритуали. Докази з довколишніх місць поховань виявляють скелети з ознаками серйозних травм і хвороб. Аналіз зубів, вилучених із могил, показує, що приблизно половина тіл належала людям, які не були корінними жителями району Стоунхенджа.

Археологи Джеффрі Вейнрайт і Тімоті Дарвілл припустили, що Стоунхендж був доісторичним Лурдом, центром зцілення, куди хворі та поранені подорожували звідусіль. Вони базували цю теорію на вмісті могил і фрагментах блакитних каменів, висічених у амулети. Незвичайна кількість скелетів, виявлених у цьому районі, демонструвала ознаки серйозної хвороби або травми.

У внутрішньому колі Стоунхенджа є блакитні камені, геологічно ідентифіковані як плямистий долерит, отримані з пагорбів Преселі в Пембрукширі, Уельс, на відстані понад 200 кілометрів. Ці камені були навмисно розміщені в центральній зоні, потенційно для ритуалів або цілющих практик. Деякі вважають, що блакитні камені містять ключ до значення Стоунхенджа як центру зцілення.

Однак важливо зазначити, що Стоунхендж, ймовірно, також використовувався як місце поховання. Розкопки показали, що пам’ятник використовувався як великий цвинтар приблизно з 3000 року до нашої ери протягом наступних 300-600 років. Аналіз кремованих останків свідчить про те, що деякі з похованих там осіб походили з південно-західного Уельсу, поблизу джерела блакитних каменів.

Хоча точне призначення Стоунхенджа залишається предметом дебатів, докази свідчать про те, що це могло бути багатогранне місце, яке слугувало як центром зцілення, так і місцем поховання. Необхідні подальші дослідження, щоб повністю зрозуміти складну історію та значення цієї знакової пам’ятки.