Океанічні «мертві зони» – райони з критично низьким або нульовим вмістом кисню – у 2025 році продовжують становити значну загрозу для морського життя. Ці зони, які можуть бути багаторічними або сезонними, серйозно впливають на водне життя, особливо на морському дні та в глибоких водах. Перші мертві зони були виявлені у 1970-х роках, і з того часу їх поширеність значно зросла.
Дослідження 2008 року виявило понад 400 мертвих зон по всьому світу, включаючи райони в Америці, Китаї, Японії та Австралії. Мексиканська затока, поблизу гирла річки Міссісіпі, залишається одним із найбільш постраждалих районів. Ці зони викликані поєднанням природних процесів і діяльності людини, насамперед скиданням відходів і сільськогосподарським стоком, що призводить до виснаження кисню.
Надмірна кількість поживних речовин, особливо азоту та фосфору, викликає евтрофікацію, стимулюючи надмірне зростання водоростей. Коли ці водорості відмирають і розкладаються, вони споживають кисень, створюючи гіпоксичні умови. На щастя, мертві зони можна повернути назад, пом'якшивши або усунувши їх причини. Наприклад, у 2025 році тривають спільні зусилля щодо зменшення забруднення поживними речовинами в Чесапікській затоці, хоча досягнення всіх цілей скорочення залишається проблемою. Застосування таких програм, як Екологічна програма «Блакитний прапор» Коста-Ріки в усьому світі, може сприяти культурі захисту водних ресурсів та океанів.