Генетичні дослідження викликають дебати щодо походження басків: від зв'язків з Північною Африкою до європейської спадковості

Походження баскського народу є предметом історичних і наукових дебатів протягом десятиліть, зосереджуючись на їхніх унікальних лінгвістичних і генетичних характеристиках. У 1997 році імунологи Антоніо Арнаїз-Віллена та Хорхе Мартінес Ласо опублікували дослідження, яке свідчило про генетичну подібність між басками та берберськими популяціями Північної Африки, ідентифікуючи специфічний гаплотип (A11-B27-DR1), унікальний для басків.

Ця гіпотеза зіткнулася з критикою з боку наукової спільноти, включно з такими експертами, як Луїджі Лука Каваллі-Сфорца, Альберто П'яцца та Ніл Ріш, які поставили під сумнів методологію, що ґрунтується на одному генетичному маркері. Подальші генетичні дослідження виявили значні відмінності між басками та берберами, особливо в аналізах мітохондріальної ДНК та Y-хромосоми.

Лінгвістично прямий зв'язок між баскською мовою (Euskera) та берберськими мовами наразі не підтримується. Початкові припущення про подібність, висловлені лінгвістами, такими як Гуго Шухардт, були пояснені лінгвістичними запозиченнями з латини або випадковими збігами.

Переважаюча гіпотеза серед генетиків і антропологів підтримує палеолітичну спадковість і відносну ізоляцію баскського народу. Дослідження Браяна Сайкса та Стівена Оппенгеймера свідчать про те, що баскське походження сягає корінням у Західній Європі, і бракує вагомих доказів значної історичної міграції з Африки.