Рунічні камені виконували різні функції, причому вшанування пам'яті було основною метою, особливо в пізню епоху вікінгів (кінець 10-го та 11-го століть). У написах часто згадуються особи, які встановлювали камені на честь померлих родичів. Функціонуючи як усні, візуальні та матеріальні носії, рунічні камені були пов'язані з різними середовищами та контекстами, виконуючи численні цілі. Суто функціональна інтерпретація є недостатньою, особливо для більш ранніх прикладів.
Ці камені, хоч і нечисленні, відрізняються за матеріалом, розміром, формою та епіграфічними характеристиками. Їх значення, функції та контексти залишаються предметом дебатів. «Рунічний камінь» визначається як такий, що охоплює як його фізичні, так і епіграфічні аспекти, підкреслюючи використання рун на камені та враховуючи індивідуальні епіграфічні варіації. Ці варіації мають вирішальне значення для розуміння фрагментованих рунічних каменів як частин більшого пам'ятника, що об'єднує кілька подій і написів.
У Норвегії та Швеції налічується близько 50 каменів зі старішими написами футарком, датованих періодом між 1-м і серединою-кінцем 6-го століть нашої ери. Практика нанесення написів на камені, ймовірно, почалася в 4-му або 5-му століттях нашої ери, що збігається з найдавнішими прикладами в Норвегії, хоча деякі можуть датуватися 2-м або 3-м століттями. Датування написів включає рунологічні, стилістично-типологічні, історичні та археологічні методи.
Рунологічні критерії включають аналіз змін у формах рун, звукових зрушень і лінгвістичних особливостей. Стилістично-типологічні підходи окреслюють відносні хронології стилів орнаментації та типів об'єктів. Археологічні методи (стратиграфія, дендрохронологія, радіовуглецеве датування) та історичні ідентифікації в текстах можуть надати абсолютне або відносне датування. Однак рунічні камені рідко знаходять у контекстах, які можна датувати, що ускладнює визначення віку. Нещодавні відкриття можуть запропонувати нове розуміння цих стародавніх артефактів.